Дишко Сергій Степанович

Воїн-прикордонник Сергій Дишко загинув, захищаючи Маріуполь та «Азовсталь»

І поки дехто каже: «Не моя війна!»,
найкращих проводжають в небеса…

Щоденно ми адресуємо слова подяки людям, які уособлюють силу духу та незламність волі, народжують у наших серцях почуття гордості до Героїв, чиї сміливі вчинки виборюють мир. Вдячні захисникам, що ціною власного життя стримують вогонь і кулі, захищають територіальну цілісність та свободу України. Любов до рідної землі, жертовність та готовність до захисту Вітчизни, притаманні відважним козакам, січовим стрільцям і воїнам УПА, завжди залишатимуться найважливішими моральними чеснотами українського народу. Щодня ми вдивляємося у глибоке небо, згадуючи воїнів-янголів, які віддали життя в боротьбі за незалежність, і вірою, що переможемо ворога! Та поки що війна збирає свій кривавий урожай… 8 травня 2022 року, захищаючи «Азовсталь», загинув волинський прикордонник Сергій Степанович Дишко.

Майбутній захисник народився 28 січня 1999 року у невеликому поліському селі Ветли Камінь-Каширського району, поблизу кордону з Білоруссю. Освіту здобував у місцевій школі. Вчителі та колишні однокласники згадують Сергія як доброго, щирого та життєрадісного хлопця, який завжди допоможе, підтримає у скрутну хвилину. Любов до праці та землі юнаку прищепили батьки ще з раннього дитинства, адже зростав у звичайній сільській багатодітній сім’ї, у якій, окрім нього, було ще п’ятеро дітей. Тому, закінчивши у 2014 році 9 клас, продовжив навчання у «Любешівському технічному фаховому коледжі Луцького національного технічного університету» за професією «тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва».

За фахом Сергій не працював жодного дня. На Сході України вже точилась запекла боротьба, це змінило плани хлопчини щодо майбутнього. Він підписав контракт на проходження військової служби у прикордонному підрозділі Луцького загону, відтак захищав кордони рідної Волині. Та у 2020 році був переведений у Донецький прикордонний загін, який виконував визначені завдання вздовж лінії розмежування та узбережжя Азовського моря. 

Повномасштабну війну старший сержант, навідник відділення вогневої підтримки Сергій Дишко, зустрів у смт. Сартана, що за 17 км від Маріуполя. З 25 лютого 2022 року селище постійно зазнавало масованих обстрілів, сильно постраждали житлові будинки, школи та відділ прикордонної служби «Сартана». А вже на початку березня населений пункт був повністю окупований рашистами. Підрозділ, у якому служив волинянин, опинився в Маріуполі, який теж перебував під шквалом ударів російської реактивної артилерії. Місто було однією з найгарячіших точок України. Бої навколо Маріуполя тривали, але воно залишалося під контролем України. Вже там прикордонники отримали наказ про відступ, та місто перебувало в оточенні ворожих сил, і колона українських захисників не змогла залишити межі населеного пункта. Відтак ДПСУ разом з іншими підрозілами ЗСУ стали в оборону Маріуполя. Прикордонники розпочали виконувати непритаманні для мирного часу завдання: супровід та прикриття військових колон, розвідувально-пошукові виходи, вступали в бій з російськими бойовиками та успішно виходили з-під артилерійських обстрілів.

У квітні бійці Донецького прикордонного загону разом із ЗСУ, Нацгвардією, поліцією продовжували тримати оборону на маріупольському заводі «Азовсталь». Командир прикордонників на «Азовсталі», полковник Падитель запевняв: «Перебуваємо в надлюдських умовах, але продовжуємо боронити рідну землю!» [3]. Та, телефонуючи додому, Сергій не скаржився, заспокоював маму, раз у раз говорив, що в нього все добре.

Та у те «все добре» не вірила сестричка Іринка, яка теж військовослужбовиця. Розуміла, що брат знаходиться у самому пеклі. І вже саме їй Сергійко розповідав правду про своє становище. Говорив, що катастрофічно бракує їжі та води, один сухпайок по-братськи ділили на чотирьох. Та все ж відчайдушно маріупольські герої продовжували тримати оборону.

3 травня 2022 року рідні востаннє чули голос сина, брата. Вже 4 травня його телефон перебував «поза зоною досяжності». 9 травня до мами зателефонував незнайомий, представився майором і повідомив страшну новину: «Ваш син загинув». Та рідні не повірили. Оскільки дзвінок був з донецького номера, пані Світлана надіялась, що стала жертвою обману. Вона не однаразово чула розповіді про те, що росіяни телефонують рідним українських захисників. А вже 12 травня до сестри Ірини, яка на той момент служила в Чернівецькій області, зателефонував полковник ДПСУ з Києва і повідомив, що її брат загинув під час бойового завдання на території «Азовсталі». Просив дати номер мами, та дівчина відмовила, хвилюючись за стан матері. Довго сестра не вірила у загибель брата. Думала, що він потрапив у полон. А 16 травня розпочалась «евакуація» маріупольських захисників окупантами. Отримати якусь інформацію у рідних не було змоги, бо побратими Сергія були або вбиті, або перебували в полоні.

І лише восени 2022 року, коли полонених із «Азовсталі» стали повертати додому, вдалося знайти свідка загибелі волинянина. Прикордонник Степан 8 травня 2022 року разом із Дишком С. заступив у наряд на другому поверсі заводу о 20:00. Їх мали змінити опівночі. Та близько 21:00, проводивши спостереження на посту, Сергій був убитий російським снайпером.

Факт смерті 23-річного Сергія Дишка, жителя с. Ветли, старшого сержанта, навідника відділення вогневої підтримки відділу прикордонної служби «Сартана» 1 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України було встановлено рішеннями Любешівського районного суду від 20 вересня 2022 року [1].

Указом Президента України орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно нагороджено старшого сержанта Сергія Дишка, який загинув під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності України [4]. Державну нагороду матері загиблого в управлінні Волинського загону вручив заступник начальника Західного регіонального управління з персоналу Дмитро Ліщинський. На жаль, тіло захисника поки що не вдалося повернути на малу батьківщину.

Прикро та надзвичайно боляче, що нас покидають найкращі, цвіт нації…

Список використаних джерел

1. Встановлено факти смерті двох загиблих захисників із Любешівщини [Електронний ресурс]. URL: https://novezittya.com.ua/vstanovleno-fakty-smerti-dvokh-zahyblykh-zakhysnykiv-iz-liubeshivshchyny/ (дата звернення 14.05.2023).
2. Кух Олег. Голова Любешівської громади повідомив про загибель земляків [Електронний ресурс] / Олег Кух // Facebook. – URL: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=pfbid099abMx3txLhP9p9w4Ts8kGPBvEtoossFMMpEnoBz3DhS7uYjktLFm6egwztm8NhEl&id=100007542873178 – Дата публікації: 07.10.2022 (дата звернення 14.05.2023).
3. «Перебуваємо в надлюдських умовах, але продовжуємо боронити свій край», – командир прикордонників на «Азовсталі» [Електронний ресурс]. URL: https://lb.ua/society/2022/05/09/516253_perebuvaiemo_nadlyudskih_umovah.html (дата звернення 14.05.2023).
4. Указ Президента України № 368/2022 від 24 травня 2022 р. Про відзначення державними нагородами України. URL: https://www.president.gov.ua/documents/3672022-42661 (дата звернення 15.05.2023)