Дащук Володимир Олександрович

У пам’ять про Володимира Дащука благовіститимуть дзвони.

Багато втрат принесла нашому народу кривава російсько-українська війна. Найболючіше ми сприймаємо той факт, що забирає вона найкращих, найсміливіших – тих, хто мав у серці непоказну велику любов до рідної України.

У кожного із них – своя довоєнна історія мирного життя та героїчна сторінка подвигу в ім’я Свободи.

Володимир Олександрович Дащук народився 13 лютого 1980 року у селі Липляни Ківерцівського району. У цьому мальовничому куточку волинської землі пройшли його дитячі роки – на луках, де проносить свої води річка Стир, серед зелених полів і квітучих нив. Середню освіту Володимир здобував у школі № 12 м. Луцька, а згодом вступив у технікум та успішно його закінчив. Одружився, дав життя синові Олександру. Був гарним господарником, турбувався про добробут своєї сім’ї. З 2019 року став підприємцем, займався роздрібною торгівлею. У рідному селі Липляни взяв в оренду приміщення , відкрив крамницю, де продавав продукти разом із дружиною Тетяною. За спогадами односельців, був уважним, доброзичливим та ввічливим.

Він не залишився байдужим, коли над Сходом України нависла військова загроза . Володимир у 2015 році добровільно підписав контракт на проходження військової служби . Воював у складі у 93-і механізованої бригади «Холодний Яр» Збройних Сил України. Виявив сміливість та відвагу, отримав відзнаку « За участь у антитерористичній операції». Тримав разом із побратимами оборону Донецької області. Воював під Мар’їнкою, Пісками. За мужність і героїзм був нагороджений відзнаками: « За оборону Мар’їнки», « За оборону рідної Держави». Після закінчення терміну контракту звільнився із лав ЗСУ і працював у місті Києві.

Таким же патріотом Володимир виховав і свого сина Олександра. який у 18 років бригаду з початком російсько-української війни пішов служити за контрактом у 95 десантно-штурмову і став бійцем -захисником. Дащук Володимир не міг залишитися вдома, знаючи, що його син воює на фронті. Він вступив добровольцем у склад 14 окремої механізованої бригади на посаду навідника-оператора механізованої роти. Воював у гарячих точках на Сході України.

Брав участь у боях під Кам’янкою, Довгеньким. Бахмутом та Яковлівкою. У спілкуванні із рідними був небагатослівним, нічого не розповідав про ті жахливі події, учасником яких йому доводилося бути.

Росія активно штурмувала Бахмут та населені пункти на підступах навколо нього саме у липні 2022 року. Місто стало головною ціллю ПВК «Вагнер» Євгенія Пригожина. Військові аналітики відзначали, що із стратегічної точки зору захоплення Бахмуту не має сенсу. Це укріплене та вигідно розташоване для оборони місто, тому оточити його було практично неможливо. Попри все обстріли Бахмута тривали.7 липня захисники змусили російських окупантів відступити під Бахмутом, відбивши кілька атак супротивника. 21 липня російські війська обстріляли Центральний ринок, а 22 липня зазнала руйнувань будівля Бахмутського індустріального коледжу.

Перед черговою битвою в Бахмуті український бригадний генерал Олександр Тарнавський стверджував, що росія має перевагу в живій силі над Україною на Східному фронті у співвідношенні п'ять до одного.

У таких складних умовах доводилося воювати 14 механізованій бригаді імені Романа Великого.

Важкі бої проходили на підступах до Бахмута, під Яковлівкою. Село було повністю знищене. У ньому не залишилося житлових споруд. Місцеві жителі, кому вдалося вижити, покинули свої помешкання. При веденні наступальних дій противник безперервно обстрілював позиції ЗСУ з танків, мінометів, ствольної та реактивної артилерії.

25 липня 2022 року під час виконання бойового завдання у с. Яковлівка Донецької області Володимир Дащук потрапив під обстріл. Ворожа куля обірвала його земне життя.

29 липня відбулася заупокійна служба Божа у Луцькому Свято-Троїцькому соборі, а поховали нашого героя у рідному селі Липляни.

Родина загиблого пожертвувала дзвони у Петро-Павлівський жіночий чернечий скит Жидичинської архімандрії. Було вирішено звести у селі Липляни дзвіницю на честь рівноапостольного князя Володимира і в пам’ять про полеглого бійця Володимира Дащука. Як зазначив жидичинський архімандрит Константин (Марченко), вже незабаром дзвони будуть кликати місцевий люд на молитву у місцевому храмі за нашу країну, за спасіння душі кожного з нас і звичайно за всіх тих, хто віддав своє життя за наше вільне життя у рідній країні.

Це дзвони невгасимої пам’яті.
Це заклик до боротьби!
Це нагадування про жахіття війни!
Це передвісник Великої Перемоги!

Матеріали підготували:

Дащук Анастасія, учениця 10 класу ЗЗСО «Жидичинський ліцей № 31 Луцької міської ради»

Науковий керівник: Каленюк Інна Миколаївна, учитель історії та правознавства ЗЗСО «Жидичинський ліцей № 31 Луцької міської ради»