Лук’янович Олександр Володимирович

Дата народження:

20.02.1989

Дата загибелі:

25.02.2022 (33 роки)

Місце народження:

Україна, Волинська область, Ковельський район, Поступель

Місце проживання:

Україна, Волинська область, Камінь-Каширський район, Сошичне

Місце загибелі:

Україна, Київська область, Вишгородський район, Термахівка

Місце поховання:

Україна, Волинська область, Володимирський район, Володимир

Військова служба:

Старший механік-водій танкового взводу танкової роти танкового батальйону військової частини А1008

Нагороди, відзнаки:

«Золота Зірка» Героя України (посмертно), «Почесний громадянин міста Ковеля» (посмертно)

Волинянин Олександр Лук’янович – Герой України

Україна сьогодні виборює право бути вільною і незалежною державою. На знищення української нації «путінська росія» проти України веде терористичну. У зверненні до українського народу від 3 березня 2022 року Президент України заявив: «Українці! Для нас ця війна вітчизняна, наша армія робить все для того, щоб зламати ворога остаточно. Нам протистоїть терор. Але терор, я впевнений, програє завдяки нашим героям. Сьогодні я підписав указ про присвоєння звання Героя України п'ятнадцяти нашим захисникам [4]». Серед Героїв, нагороджених президентом, є і воїн з Волині Лук’янович Олександр Володимирович, чий життєпис потребує особливої уваги. За Указом Президента України № 94/ 2022 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Олександра Володимировича Лук’яновича нагороджено найвищою державною нагородою «Золота Зірка» Героя України. Посмертно. Під час бою було знешкоджено до трьох десятків одиниць техніки противника. Внаслідок авіаційного удару Олександр отримав смертельне поранення [1].

Олександр Лук’янович народився 20 лютого 1989 року в селі Поступель Ратнівського району на Волині. У 1994 році родина переїхала в село Сошичне Камінь-Каширського району. У 1995 році Олександр пішов в 1 клас, який закінчив на відмінно. Першою вчителькою майбутнього героя була Лідія Григорівна Павляшик. Згодом родина переїхала на постійне проживання в місто Ковель і Сашко з 1996 по 1999 рр. навчання продовжив в ЗОШ №11 у класі Марухи Євдокії Іванівни.

У п’ятому класі навчались дуже здібні діти. Учителька математики, Хлуд Олена Олексіївна, в даному експериментальному класі поглибленого вивчення математики, в якому навчався Олександр, на уроках впроваджувала технологію розвивального навчання. «В початковій школі, Сашко здобував традиційну освіту. Нововведення в експериментальному математичному класі майбутній герой сприймав із захопленням, був дуже допитливий і кмітливий. Надто вже подобалась йому математика, любив експериментувати, адже застосування технології новизни вимагало впровадження математичних знань і вмінь у практичному житті», - згадує Олена Олексіївна.

Надія Яківна Башта, вчитель алгебри та геометрії, згадує: «Вмів підібрати різні способи розв’язування задач, був дуже активним і завжди з посмішкою на обличчі». Класним керівником Олександра з 5 по 9 клас була вчителька іноземної мови. Денисюк Лідія Іванівна при зустрічі розповіла про неповторний оптимізм Сашка, життєрадісність та лідерські якості: «Був здібним і старанним учнем. Назавжди запам’ятався веселим, з почуттям неперевершеного гумору. Саме ці якості і робили його душею класу. Активний у всіх починаннях і змаганнях, брав участь в шкільних виховних заходах і дуже любив Дні туризму. А ще мріяв, як тато, бути поліцейським, адже надто Олександр був відповідальним та справедливим».

Однокласники та друзі при зустрічі розповіли, що Сашко був дуже комунікабельним, вмів зацікавити захоплюючими розмовами і власними роздумами про майбутнє. «Вчився добре, завжди були виконані домашні завдання і дуже любив алгебру та геометрію, подобалось дискутувати на уроках історії, а у вихідні товариші разом відпочивали на природі, організовували товариські пікніки», - згадують однокласники Карасюк Тарас Григорович та Волчук Богдан Михайлович.

У 2004 році Олександр закінчив ЗОШ № 11 міста Ковеля і вирішив здобувати професію.

З 2004 року по 2008 рік навчався на денній формі в Київському електромеханічному технікумі імені М. Островського (КЕМТ) за спеціальністю електропостачання. Володимир Андрійович Безверхий, викладач ПТЕ залізниць згадує про Олександра як про дуже товариського, відповідального і відкритого до спілкування студента: «Приходив за порадами і телефонував з певних виробничих питань, вмів комунікувати як з дорослими, так і з товаришами. Знав і дуже любив свою професію. Сашко прагнув справедливості у всьому. Був дуже добрим і чесним».

З 18.09.2008 року розпочав трудову діяльність у ВСП «Рівненська дистанція електропостачання» електромонтером з ремонту повітряних ліній електропередачі 3 розряду Ковельського району електропостачання.

З 20.04. 2009 року був звільнений у зв’язку з призовом на військову службу. З 21.04.2009 року по 14.04,2010 року проходив строкову службу у військовій частині А 0284 (80 окремий аеромобільний полк України м. Львів).

З 10.06.2010 року був прийнятий на попереднє місце роботи. За період роботи в дистанції працював електромонтером з ремонту повітряних ліній електропередачі 4, 5, 6 розряду Ковельського району електропостачання. З 06.03. 2020 року працював на посаді електромеханіка 2 групи.

У 2012 році отримав диплом Луцького національного технічного університету (ЛНТУ) за напрямом підготовки «Електротехніка та електротехнології» та здобув кваліфікацію бакалавра технічного фахівця, електрика.

У 2013 році закінчив Луцький національний технічний університет (ЛНТУ) за спеціальністю «Електричні системи електроспоживання» та здобув кваліфікацію інженера-електрика.

У вересні 2021 року уклав контракт зі Збройними силами України. Ніс військову службу в 14-ій окремій механізованій бригаді.

У перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну підрозділ брав участь у бойових діях на Київщині. Під час бою біля села Термахівка Київської області старший механік-водій танкового взводу танкової роти танкового батальйону військової частини А1008 Олександр Лук’янович знешкодив до трьох десятків одиниць техніки противника. Бій з переважаючими силами росіян тривав більше двох годин. Коли вороги відступили, не подолавши нашу оборону, налетіла їхня авіація. 25 лютого 2022 року в результаті ворожого авіаційного удару Олександр Володимирович отримав смертельне поранення. Загинув разом із лейтенантом, командиром танкового взводу Віталієм Сапилом [3, 5, 6].

Похований Олександр Володимирович Лук’янович у місті Володимирі Волинської області. У відважного захисника України залишились дружина, донька та син. «Для Олександра родина була перш за все. Дуже любив разом з дітьми працювати в саду. А ще разом з дружиною вишивав рушники. Дарував квіти. Крутився, «як дзиґа», хотів скрізь встигнути. Такий був вправний господар », - згадує, не стримуючи сліз, мама Сашка [ 2].

За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові Лук’яновичу Олександру Володимировичу присвоєно звання Героя України [1] та «Почесний громадянин міста Ковеля» (посмертно), (рішення Ковельської міської ради від 28 липня 2022 року №24/38) [6].

Вічна пам’ять і Слава Героям України! Україна понад усе!