Гарбуз Олександр Валентинович
Олександр Валентинович Гарбуз народився 10 серпня 1987 року в селі Путрине Кельменецького району (нині Дністровський район) Чернівецької області. Там навчався у початковій школі, згодом – у Лівинецькій ЗОШ I-III ступенів, яку закінчив у 2002 році. Вступив до Кельменецького профтехучилища, після закінчення якого отримав диплом кухаря-кондитера. Навчався в автомобільній школі, успішно склавши іспити на керування автотранспортом категорій «В» та «С». Строкову службу проходив у Мукачевому на Закарпатті.
Олександр рік навчався на економічному факультеті Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Потім молодий чоловік одружився з коханою, створивши гарну родину, але завершити навчання йому не дозволила хвороба бабусі Ганни. Він із дружиною переїхав до села Анадоли, аби доглядати родичку. Родина виховувала трьох дітей – двох синів Михайла і Романа та донечку Софійку.
Олександр був директором приватного підприємства. Односельці згадують його як веселу, добру, працьовиту та життєрадісну людину, яка не мала ворогів чи недоброзичливців.
Навесні 2014 року, під час першої хвилі мобілізації, пішов добровольцем у зону АТО. Служив у зенітно-ракетному полку у Білій Церкві, але просився на передову. І вже у грудні 2014 року став старшим солдатом, кулеметником 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, в/ч А1126 (Гвардійське).
Неодноразово потрапляв під артобстріли. Загинув 22 січня 2015 року під Авдіївкою, на Донеччині, від кулі ворожого снайпера. Олександрові Гарбузу було 27 років. Поховали воїна в Анадолах.
У чоловіка залишилися батьки – Валентин та Зінаїда, дружина Людмила і троє неповнолітніх дітей: 6-річний Михайлик, 4-річний Ромчик та 2-річна Софійка. Загиблий воїн був наймолодшим сином у родині (залишились двоє старших братів).
Побратими з зенітно-ракетного полку розповіли, що Олександр завжди був веселим, доброзичливим до всіх. «Його знав увесь полк – усмішка, щирі очі. Завжди усім допомагав і просився на передову... Він – герой! Хай люди пам'ятають, а сини пишаються», – каже побратим Костянтин.
В Анадольській сільській раді згадували про Олександра Гарбуза: «Він відгукнувся добровольцем під час першої хвилі мобілізації. Коли Олександр взяв повістку, то не вагався, мовляв: хто ж, як не я, піде захищати моїх дітей, нашу землю?».
Воїн посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня Указом Президента України від 4 червня 2015 року.
З метою вшанування пам’яті Героя, на фасаді Путринецької початкової школи встановлено меморіальну дошку, а в Анадолах – пам’ятник загиблим воїнам АТО.
Про нього, як і про багатьох буковинців, які загинули за Україну, розповідається на сторінках книги Н. Боярчук-Брянської «Янголи букового краю» (2017 р.), у документальному виданні «Книга Героїв. Перша частина» (2017 р.) та книзі «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів. Донецький аеропорт» (2020 р.).
Герої
