Бойченко Євгеній Володимирович

Народився в багатодітній родині. Батько, Бойченко Володимир Іванович, був електриком у Парафіївському цукровому заводі, а пізніше – у сільськогосподарському товаристві «Кремінь». Мати, Кулик Любов Миколаївна, – помічник вихователя Петрушівського дошкільного закладу. Женя був молодшим сином. Мав старшого брата Дмитра та сестер Юлію та Ярославу, а також молодшу сестричку Єлизавету. 2008 р. пішов до 1 класу Петрушівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. Після реорганізації закладу продовжив навчання у Парафіївській ЗОШ І-ІІІ ступенів, яку закінчив у 2019 р. Далі навчання не продовжив, а пішов працювати. Допомагав старшому брату на будівництві. 2020 р. Євгеній був призваний на строкову військову службу Збройних Сил України. Уже через три місяці підписав контракт і був направлений для проходження подальшої служби в зону ООС, а саме в с. Парасковіївка Донецької області. Згодом був направлений до м. Авдіївка. Юнак разом з іншими військовослужбовцями підміняв хлопців, яких відправляли на ротацію. Служив у 30-ій окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького на посаді помічника гранатометника. Хлопець був хорошим і відповідальним солдатом. Євгенія було відібрано для участі в параді до 30-річчя незалежності України. Має відзнаку з нагоди цієї події.

Уже з лютого 2022 р. Євгеній знаходився в одній із найгарячіших точок фронту, в м. Бахмут. Бригаду перенаправляли й у інші населені пункти: с. Парасковіївку, с. Хромове, м. Часів Яр, с. Костянтинівку. Воїн виконував обов’язки артилериста та головного наводчика.  Зі своїм молодшим братом старші сестри Юлія і Ярослава, брат Дмитро і менша Ліза бачилися рідко. Після мобілізації на військову службу він місяцями не бував вдома. У грудні 2022 року Євгеній перебував на ротації в Миколаївській області. Там від командира почув, що на їхню гаубицю немає снарядів. Тому його переводять на посаду стрілка. У другій декаді січня 2023 року Євгеній приїздив у відпустку, побачився з родиною, привітав маму з днем народження. Тоді, 19 січня, уся родина зібралася разом – такого ніколи не було, згадують рідні. Ніби відчували, що їхня зустріч може бути останньою. А потім Євгеній повернувся до Миколаєва, і за тиждень уже був знову у Бахмуті. Додому написав, що треба докупити деяке обладнання, без чого воювати дуже складно. Родина купила йому приціл на автомат, а ще збирала гроші на тепловізор. У середині березня в Парафіївці земляки провели благодійну акцію, де для нього зібрали 20 тисяч гривень. І згодом рідні купили такий потрібний прилад нічного бачення, але Євгенію так і не встигли переслати. У зв’язку з переважаючим у силах наступом ворога, бригада Євгенія змушена була відступити до м. Слов’янськ. Останнє бойове завдання юнак виконував біля с. Васюківка Слов’янського району. У ніч на 13 березня Євгеній та його побратими потрапили під артилерійський обстріл, і наш земляк зазнав тяжкого поранення. У Слов’янську йому стабілізували стан і гвинтокрилом терміново доправили до лікарні Мечникова в Дніпро. Тиждень воїн боровся за життя. Йому зробили декілька складних операцій. Євгеній Бойченко тиждень боровся за життя, та смерть взяла верх. У ніч на 20 березня героя не стало…. Зі слів його сестри Юлії, ми дізналися, що Євгеній був спокійним, відповідальним, уважним до своєї родини. Постійно переживав за всіх, підтримував, запевняв, що з ним нічого поганого не станеться, ніколи не скаржився. «Мені здається, що він ніби посміхається голосом» ,– згадує Юлія. «Він ніколи не говорив, на скільки йому важко і небезпечно, – розповідає сестра Ярослава Конова. – Завжди заспокоював, говорив, що у нього все добре і щоб рідні не турбувалися. Ми навіть уявити не могли, як їм там було складно». Євгеній мав плани на життя. Контракт мав би скінчитися восени 2023 року. І в одному з останніх повідомлень сестрі він пише, що не планує продовжувати далі контракт, а хоче повернутися додому в мирне життя. Разом зі своєю дівчиною Іриною, з якою познайомився в соціальних мережах, мріяв після війни купити будинок, створити родину. Все зруйнувала війна. Бойченка Євгенія поховали 23 березня у Парафіївці. На поховання приїхали командир та побратими із 30-ої ОМбр, щоб вшанувати пам’ять мужнього воїна і товариша. Останню шану віддали земляку жителі громади.

Список використаних джерел

Зі слів рідних і близьких