Курило Сергій Васильович

Каролінка, або чубушник. Невисока кущова рослинка, яка густо розквітає білими квітами. Через таку якість рослинки її назва звучить також як Філадельфус – тобто «братолюбний». Посадка із таких рослинок стала останнім прихистком для двох українських солдатів, серед яких був житель села Заячиці Сергій Курило.

Початок березня 2022 року. Російські війська не змогли розгромити Збройні Сили України, захопити Київ та Миколаїв. Також їм не вдалося вийти на межі Донецької та Луганської областей. Проте в той же час росіяни захоплюють Херсон, блокують Маріуполь, здійснюють масовані ракетні та артилерійські обстріли міст та сіл у прифронтовій зоні. Після втрати Херсона починається боротьба за Миколаївську область. Саме у цей час в перших числах березня 2022 року Курило Сергій Васильович, якому було на той час 51 рік отримує повістку для явки до військового комісаріату. Події перших тижнів війни були настільки динамічними, що у свідомості людей жила думка про швидке закінчення кампанії. Тому чоловік досить рішуче та збадьорено сприйняв поклик у лави війська. Мама воїна говорила, що він ішов «наче на щось добре».

Ще у далекому 1989 році він пройшов навчання у Оваднівському профтехучилищі, отримав фах електрика. За такою спеціальністю він і був тоді прийнятий до війська (тоді ще радянського). Як військовослужбовець мав спеціальність електромонтера-зв`язківця, дослужився до звання сержанта. Служба на кораблях тривала тоді 3 роки, які чоловік відбував у Балтійському флоті СРСР. Час служби Сергія у війську співпав із отриманням Україною у 1991 році незалежності. Тому на службу вступав матрос Курило за часів радянських, а звільняв його у 1992 році тодішній міністр оборони України Костянтин Морозов.

Після армії Сергій одружився у віці 23 років із жителькою села Войнин Наталією. Разом із мамою та двома дітьми Дмитром та Володимиром вони жили на вулиці Молодіжній. Займалися приватним підприємництвом, мали магазин. До війни Сергій постійної роботи не мав. Лише до цього працював електриком у колгоспі, згідно із своєю спеціальністю. Працював на домашньому підсобному господарстві, їздили до Польщі на заробітки, купили трактор, обробляли свою землю, допомагали односельчанам.

На час призову до лав ЗСУ Сергія та його військовий досвід розділяло довгих тридцять років. На жаль Україна не набула потужного військово-морського потенціалу тому чоловік був змушений змінювати військову спеціальність. Колишнього моряка перевели до підрозділу важкої артилерії. Воїна направили до 14 окремої механізаваної бригади імені князя Романа Галицького. Присягу на вірність українському народу прийняв 6 березня 2022 року. Саме в цей час відбувалися бої за Бучу та Ірпінь. При цьому Сергій Васильович був налаштований дуже бадьоро. Попри проблеми із гіпертонією він намагався якомога швидше потрапити на фронт, казав «як маєте відправляти, то відправляйте!».

Підрозділ, у якому служив воїн відразу було перекинуто до Кропивницького, а згодом і в безпосередню зону проведення бойових дій – Миколаївську область. Поряд із Сергієм служили й інші його земляки. Серед них Дячун Андрій та Роман Галета. Саме від них і дізналися тоді подробиці загибелі захистника.

В подальшому наступ росіян на Миколаїв було зупинено, а останніх відкинуто на позиції від Каховки до Херсона. Хоча війська РФ продовжують тиснути на українських оборонців, зокрема на 14 березня ведуться бойові дії за населені пункти Снігурівка, Добре, Архангельське Миколаївської області. Сам обласний центр теж був під ударом, 18 березня внаслідок ракетного удару по казармах українських військових загинуло біля 200 чоловік. Проте завдяки стійкості та колосальним зусиллям українських військових на цьому напрямку ворог був розбитий і почав відступати. Так українському війську вдалося відбити ряд населених пунктів на півночі Херсонської області.

Увесь цей час (більшу частину березня та початок квітня) Сергій Васильович знаходився на Побузькому напрямку. За словами мами він часто телефонував додому, але розмови як правило тривали недовго. Найчастіше чоловік утішав своїх рідних і завжди повторював, що «скоро повернеться». Описував і тяжкі умови в яких солдатам приходилося виконувати свою роботу. Під час щоденних приморозків, спальний мішок просто примерзав до землі. Не було можливості і помитися. Сергій, якого описували, як дуже охайну людину змушений був шукати вихід із цієї ситуації. Було навіть таке, що, він ходив помитися до великої калюжі, що знаходилася неподалік від їхньої групи. За тиждень до смерті чоловік вчергове зателефонував додому. Його мама казала, що була тоді дуже стривожена і весь час плакала. Говорила, як скучила за ним і хоче побачити. На це воїн відповідав «Шо ревете? Шо ревете? Скоро побачите». Так і трапилося. Захисник таки повернувся до свого дому. 

Загинув Сергій Васильович 10 квітня. Трапилася трагедія у невеликій посадці біля села Снігурівка Миколаївської області. В ніч перед цим земляк не спав. Ще о пів на першу з ним говорив його друг - Олексій Новосад. Він же телефонував Сергієві о 7 годині вечора наступного дня, а уже о восьмій командир розрахунку повідомив матері по телефону, що її син загинув.

Про обставини смерті жителя Заячиць повідомив його командир, а також житель села Кремеш Дячун Андрій. Йому вдалося вижити, коли ворожий боєприпас потрапив у розташування їх розрахунку. Постраждала вся група. Більшість були поранені, або контужені, тим часом як Сергій та ще один військовий із Нововолинська отримали поранення несумісні з життям. Осколок пробив грудну клітку захистника, не залишаючи йому шансів на життя. Українські війська вигнали росіян із Київської, Чернігівської та Сумської областей, тримає оборону «Азовсталь», російські солдати наступають на Ізюм, і у цей же час серце Курила Сергія Васильовича зупинилось.

Тіло довго не вдавалося знайти і повернути додому, усе було засипане землею. Привезли чоловіка лише 15 квітня після чого урочисто поховали. У воїна лишилася старенька мати, дружина, діти. Посмертно Сергій Васильович був нагороджений медаллю за мужність ІІІ ступеня указом Президента України від 2 травня 2022 року. Його відзначали як людину відповідальну на яку завжди можна було покластися. Односельчани в знак поваги та вдячності до жителя села назвали одну із вулиць Заячиць у його честь. Цю ідею підтримали одноголосно усі жителі вулиці.

Сусіди, друзі, сім`я говорять про Сергія як про людину дуже дружелюбну, позитивно налаштовану, він завжди міг знайти вихід із будь-якої ситуації. Крім того мав велике прагнення та вміння працювати, робота за яку брався неодмінно вдавалася. Він швидко вчився і був здатен освоїти нову спеціальність, хоча і не мав великої освіти. Для сім`ї, друзів та й усього села смерть близької людини стала відчутною втратою.

У червні настає період цвітіння «каролінки». Вона знову вкриється буйним білим цвітом, згадуючи нашого односельчанина. Ці чагарники не змогли заховати Сергія з товаришами від зрадливих очей і ворожої ракети, а «братолюбний» Філадельфус стане черговим нагадуванням про велику братню жертву, яку заради всієї країни та Божої правди принесли тисячі українських захисників.