Питель Олександр Володимирович

Дата народження:

30.03.1983

Дата загибелі:

20.01.2015 (31 рік)

Місце народження:

Україна, Житомирська область, Бердичівський район, Хмелище

Місце проживання:

Україна, Житомирська область, Бердичівський район, Бердичів

Місце загибелі:

Україна, Донецьк

Місце поховання:

Україна, Житомирська область, Бердичівський район, Хмелище

Військова служба:

Десантно-штурмові війська, солдат, 81-а окрема аеромобільна бригада (90-ий окремий аеромобільний батальйон), розвідник

Позивний:

Молот

Нагороди, відзнаки:

Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно)

Питель Олександр Володимирович

Якби якийсь божевільний надумав скласти рейтинг горя, то, мабуть, втрата матір'ю свого сина – найгірше, що могло трапитись на цьому світі. Жодні слова, вмовляння та співчуття не здатні зробити меншим той біль, що роздирає на шматки материнське серце та душу. Часу не під силу втамувати незагойну рану, з цим важко змиритися, непросто зрозуміти та сприйняти…

Воїн, Герой, патріот, бердичівлянин Олександр Питель пожертвував власним життям за право жити вільними на своїй, Богом даній землі... Він не скорився ворогові і не впав духом, не зрадив, вистояв та загинув, назавжди залишаючись безсмертним. Але почнемо все спочатку…

Народився Олександр Питель 30 березня 1983 року у селі Хмелище, що на Бердичівщині. Затишна сільська хатина була наповнена запахом трав та свіжовипеченого хліба, а ще увагою, турботою найулюбленішої людини – бабусі, яка оточувала його теплом та любов'ю.

Невдовзі родина переїхала до Бердичева. Навчався Олександр Питель у загальноосвітній школі № 6. Незабутні шкільні роки промайнули швидко. Сашко зростав звичайним хлопцем, мав гарне почуття гумору, а на його вустах завжди сяяла посмішка.

Після закінчення 9-го класу пішов навчатися далі – в Козятинське училище, де здобув професію кухаря-кондитера.

Життя йшло невпинно. І ось дорослий юнак проходить строкову службу у лавах Збройних сил України. Далі була робота охоронцем у Києві, служба за контрактом – і Олександр вже високочолий стрункий боєць 95-ої аеромобільної бригади – гордість сім'ї Пителів.

Чудової серпневої днини мирного 2012-го Олександр став на весільний рушник з коханою дружиною Юлею, педагогом за освітою. У молодої родини було багато мрій та планів, яким не судилось втілитись в життя. Спокій щасливої родини порушила війна, яка непроханим гостем увірвалась в домівки сотень українців, що стали воїнами.

30 серпня 2014 року Олександра Пителя було мобілізовано до лав Збройних сил України. Служив розвідником у 90-му окремому аеромобільному батальйоні 95-ої окремої аеромобільної бригади, який з осені 2014 увійшов до складу 81-ої десантно-штурмової бригади військової частини В2749.

Важні дні, місяці обстрілів, смерть побратимів, власне поранення… Довго в госпіталі та на реабілітації чоловік бути не зміг. Повернувся на фронт, до побратимів – і одразу в бій. Олександр був сильний та рішучий, тому й позивний мав більш ніж промовистий – «Молот».

У нетривалих перервах між боями думками линув додому, до матері й дружини, яка носила під серцем омріяного та бажаного первістка. У грудні 2014-го пощастило вирватись додому, у нетривалу відпуску, трішки насолодитися спілкуванням з рідними, які навіть не здогадувались, що Олександр приїхав до них з госпіталю. В очах воїна була невимовна туга, яку він вміло маскував під посмішкою. Рідні тоді ще не знали, що після відпустки їх чоловік та син поїхав одразу на фронт – в Донецький аеропорт.

Життя Олександра Пителя обірвалось 20 січня 2015 року в бою за Донецький аеропорт. У складі колони із Костянтинівки бердичівлянин їхав на допомогу «кіборгам». Того дня десантники 90-го окремого аеромобільного батальйону виїхали на трьох транспортерах МТ-ЛБ до нового терміналу Міжнародного аеропорту «Донецьк» для ротації особового складу та евакуації поранених. В умовах щільного туману та відсутності зв’язку бронетранспортер, в середині якого перебував Олександр, потрапив під обстріл бойовиків. В ході сутички боєць загинув. Це сталось у найгарячіший, передостанній, 241-й день героїчної оборони Донецького аеропорту.

Прощання з воїном відбулося 1 лютого в Гарнізонному Будинку офіцерів міста Бердичева. Тисячі містян прийшли проститися з воїном. Тисячі сердець стискалися від смутку, несправедливості та горя…

20 лютого 2015 року в місті Бердичеві на фасаді будинку, в якому мешкав Олександр Питель, було відкрито меморіальну дошку, встановлену на його честь.

25 червня 2015-го року сесією Бердичівської міської ради прийнято рішення про перейменування вулиці та провулку 10-ї П’ятирічки на честь Героя. Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня цього ж року за особисту мужність та високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Олександра Пителя нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Досі просить вибачення у сина за те, що не завадила, що відпустила на Схід мама Олександра Пителя Людмила Андріївна. «Щодня розмовляю з сином, дивлюсь на фото. Не вірю, що його немає. Не полишають думки, що могла завадити, не пустити на війну. Але до останнього не знала, де він. Син говорив, що на навчанні, на полігоні, а я запитувала, чому так стріляють, чому не можеш розмовляти, він все відмовчувався та говорив, щоб я не хвилювалась. Ніколи не змирюсь з його смертю, бо залишилась одна. Саша для мене буде завжди живим», - розповіла мама Героя.

Біль гіркої втрати й досі не полишає сестру Олександра Пителя Ларису Волинець. Згадуючи брата, жінка не стримує сльози: «Це наш біль, незагойна рана, яка болітиме все життя. Саша був чудовою людиною, другом, братом, порадником. Вічна пам'ять усім полеглим Героям».

Кажуть, що життя людини обчислюється і зважується не днями і роками, а добрими вчинками та справами. А ще – подвигами. Не існує вищої цінності, ніж захист Батьківщини та свого народу. Святе Письмо говорить: «Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх…». Олександр Питель загинув за кожного з нас, а пам'ять про його подвиги житиме вічно. Не забудемо! Не пробачимо!