Сивий Олександр Анатолійович

Віддане й сміливе серце Дока

Серед воїнів-добровольців, які ціною власного життя та здоров’я відстоюють право українського народу бути господарем на своїй землі, опинився і Олександр Сивий. Він не вагаючись став на захист збереження незалежності української держави, коли ворог захотів її захопити. Захищати Батьківщину – це було особисте рішення Олександра. Його життєва стежина виявилася надзвичайно короткою, проте, без сумніву, визначною та вартою уваги.

Сивий Олександр Анатолійович народився 3 січня 1991 р. в м. Луцьк Волинської області. Мешкав у селі Лище Луцького району Волинської області, потім – у місті Луцьк. У 2009 році закінчив 9 класів загальноосвітньої школи с. Лище, у 2011 р. – Луцький базовий медичний коледж за спеціальністю «Лікувальна справа». Працював в охороні Північного ринку в місті Луцьк. Був активним учасником громадського життя села, брав участь у спортивних змаганнях та був представником Лищенської футбольної команди.

Влітку 2014 р. добровольцем вступив до роти патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь» Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, де став фельдшером медичного пункту. Ще під час підготовки у волинському училищі міліції в Сокиричах хлопці почали називати його Док. Прізвисько закріпилося за Сашком і стало його позивним на лінії вогню.

З серпня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Був учасником боїв за місто Іловайськ Донецької області. Олександр розумів, що його знання можуть знадобитися на війні, тому й прийшов у спецпідрозділ, хоч і не мав військових навичок. A ще тому, що був справжнім патріотом. «Якщо не я, то хто…?» – цю фразу читаємо у спогадах сестри та друзів про Сашка. «Я мушу туди піти. Я медик і буду лікувати поранених, рятувати їхнє життя. І не треба мене відмовляти, я твердо вирішив, що піду…» – пригадує фрагменти діалогу з Олександром друг Андрій Курик.

Колеги-побратими згадують, що Олександр прискіпливо ставився до своїх обов’язків, мав надзвичайно тонке почуття справедливості та гостро реагував на неправду. Незважаючи на молодий вік, він робив вольові вчинки, які давали наснагу більш досвідченим у найскрутніші хвилини. «Нас брали штурмом. Сепаратисти вигукували: «Укропи, здавайтесь». Хлопці враз напружились, в ту мить «Док» розрядив емоційну струну, несподівано заспівавши пісню «Лента за лентою набої подавай…» – пригадує командир спецпідрозділу «Світязь» [5]. В Іловайську хлопцеві довелося пережити неймовірний розпач. Практично в нього на руках помер перший важкопоранений боєць «Світязя» Володимир Іщук. Док робив усе, що міг, але був безсилий його врятувати.

29 серпня 2014 року рядовий міліції Олександр Сивий разом з іншими військовослужбовцями виходив з «Іловайського котла» через так званий «гуманітарний коридор». У районі сіл Новокатеринівка та Горбатенко Старобешівського району Донецької області колона була обстріляна ворогом. Востаннє Олександра бачили живим 29 серпня на армійській БМП.​​​​​​​​ Під час обстрілу рядовий міліції Сивий загинув. З того часу вважався зниклим безвісти.

2 вересня 2014 року тіло Олександра Сивого разом з тілами 87 інших загиблих в «Іловайському котлі» було привезено до моргу міста Запоріжжя. Тимчасово був похований, як невідомий солдат, на Кушугумському кладовищі в місті Запоріжжя. 1 жовтня 2014 р. був упізнаний за експертизою ДНК.

27 грудня 2014 р. перепохований на кладовищі с. Боратин Луцького району Волинської області. У героя залишились мати та сестра.

У травні 2015 року в с. Лище Луцького району Волинської області на будівлі загальноосвітньої школи (вулиця Шкільна, 9а) та 5 травня 2016 року у Луцьку на будівлі Луцького базового медичного коледжу (вул. Лесі країнки, 2), де навчався Олександр Сивий, йому відкриті меморіальні дошки.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни 9 квітня 2015 р.посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Від 25 березня 2015 р. посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин Луцького району Волинської області», а з 10 грудня 2020 р. Рішенням Волинської обласної ради №2/21 «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові» присвоєно звання «Почесний громадянин Волині» (посмертно) [4].

Він такий був, як сонце, світлий –
Сіроокий оцей хлопчина.
У душі його зорями квітли
Небо, Мама і Україна.

Він звичайний був, навіть буденний:
В ліс, у школу, до ставу – пішки.
Він товариш був щирий, певний,
У футбол грав і, звісно, в сніжки.

Він простий був і справедливий,
І ніколи не падав духом…
Хлопчику, воїне, Саша Сивий,
Хай земля тобі буде пухом!

Євгенія Назарук

Матеріали підготували:

1. Указ Президента України від 9 квітня 2015 року № 213/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
2.  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
3. https://memorybook.org.ua/21/sivy.htm
4. Рішення Волинської обласної ради від 10.12.2020 №2/21 "За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові»
5. https://web.archive.org/web/20150701003316/http://pamjat.org/memory/137-sivij.html