Самчук Олександр Васильович

24 лютого 2022 року - повномасштабне вторгнення російських військ в Україну, яке перекреслило мирне життя усіх українців. Війна в Україні стала для нас усіх великою трагедією та викликом. Тисячі патріотів стали на захист рідної землі. Одним із перших у лавах захисників був наш земляк Самчук Олександр Васильович, життєва дорога якого заслуговує на увагу.

Олександр Васильович народився 23 серпня 1970 року у селі Кисилин Локачинського (на той час) району. У 1982 році сім’я переїхала на проживання у село Привітне. Із 6 класу наш герой продовжив навчання у Привітненській середній школі, яку успішно закінчив у 1987 році. Світлі спогади однокласників і вчителів свідчать про великодушність, відповідальність і щирість юного Олександра. З 1988 по 1990 роки проходив строкову службу у лавах Збройних сил тодішнього Радянського Союзу. Зарекомендував себе відмінним солдатом десантно-штурмових військ. Під час служби у війську брав участь у збройному конфлікті між Вірменією і Азейбарджаном через Нагірний Карабах.

Після закінчення служби повернувся у рідне село і розпочав трудову діяльність у правоохоронних органах вже незалежної України. З 1991 року по 2000 рік працював на різних посадах у Локачинському РВУМВС України. Під час роботи у 1996 році закінчив Львівський інститут внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство».

Одружився, виховав сина і дочку. Після звільнення з лав правоохоронних органів працював будівельником.

З початку повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022 року, ні на мить не роздумуючи, пішов добровольцем захищати незалежність і територіальну цілісність нашої держави. Хоробро відстоював з побратимами кожен клаптик рідної землі. Мріяв про швидку перемогу над рашистським ворогом, мріяв вийти на кордони України 1991 року, мріяв повернути усіх полонених на Батьківщину, мріяв бачити мирне небо над неозорими українськими ланами, мріяв відбудувати понівечені села і міста, але не судилось…

2 серпня 2022 року страшна звістка сколихнула Привітне – не стало привітного, роботящого, дбайливого односельчанина.

Загинув у пам’ятний день – день десантно-штурмових військ, день вшанування загиблих десантників України. Старшина третьої роти сержант Самчук Олександр Васильович з 63 механізованої бригади, 107 механізованого батальйону з механізованої роти військової частини А3719 отримав множинні осколкові поранення несумісні з життям під час виконання бойового завдання у с. Кобзарці Баштанського району Миколаївської області.

Траурний кортеж з тілом Самчука О.В. прибув у Привітне 4 серпня, багаточисельні односельці, схиливши в скорботі голови, на колінах зустріли героя війни.

5 серпня 2022 року востаннє попрощались із загиблим Олександром Васильовичем Самчуком. Похоронений на місцевому кладовищі.

Вічна пам’ять і слава усім Героям України!

Спогади

Майя Гунжер написала, що пам'ятає маленького чорненького хлопчика, який прийшов в 6 клас і дуже скоро склалося враження, що вчився з ними з першого класу, влився в колектив і став невід'ємною його частиною.

Алла Боць пише: "Саша був дуже добрим, чуйним, щирим, відповідальним, трішки сором'язливим, веселим, життєрадісним..."

Спогади класного керівника Купріюк Жанни Феодосіївни: Сашко був роботящим, відповідальним, жодних проблем з чергуванням чи виконанням доручень не виникало. Мав загострене почуття справедливості, був готовий доводити свою правоту до кінця. Спортивний, брав участь у всіх змаганнях. Був веселим, доброзичливим, комунікабельним, легким у спілкуванні, компанійським.

Спогади дочки Самчук Іванни Олександрівни: Тато ніколи не любив говорити про війну. Запам’ятала назавжди його слова: «Останню кулю тримаю для себе, в полон не здамся».