Зімич Дмитро Анатолійович

Зімич Дмитро Анатолійович – Герой України

Російсько-українська війна, яка розпочалася 24 лютого 2022 р. змінила життя кожної людини. Війна –це біль, втрата, руйнування, знищення, переосмислення і найгірше – смерть. Найбільшою цінністю кожної людини є її життя. Ніхто не має права нас його позбавити. Але … Моя історія про молодого хлопця, сповненого мрій, бажань, прагнень і, на жаль, війна позбавила його найціннішого – життя. Він є одним із захисників чия історія має не забуватися, а жити в нашій пам’яті!

Зімич Дмитро Анатолійович народився 6 жовтня 1996 р. в селі В’язівне Любешівського району . У 2012 р закінчив загальноосвітню школу I – II ст. у своєму рідному селі. Після закінчення школи навчався у Любешівському технічному коледжі де у 2015 р. здобув професію «тракториста – машиніста сільськогосподарського виробництва».  Пізніше у цьому ж навчальному закладі здобув другу спеціальність «обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів» (2018 р.). Далі працював будівельником за кордоном .

Восени 2018 р був призваний на строкову службу, яку проходив на Черкащині. За час проходження строкової служби у підрозділі пожежної роти військової частини А3177, зарекомендував себе з позитивної сторони, як сумлінний та ввічливий військовослужбовець.

Коли розпочалася війна Дмитро був у Києві, почувши про війну він повертається відразу додому. На початку весни 2022-го року його покликали до лав ЗСУ обороняти державу від ворога. Боєць вирушив на передову ще на початку квітня. Там старший солдат Зімич Дмитро Анатолійович був гранатометником механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти в/ч А4574.

Через п’ять місяців служби його відпустили на декілька днів додому, щоб одружитися. З коханою Софією Швирид планували побратися, ще до повномасштабного вторгнення. 1 вересня 2022 р молоді люди стали на рушничок щастя. Далі Дмитро змушений був повернутися на бойові позиції, а через місяць у родину прийшла страшна звістка про трагічну його загибель .

Зімич Дмитро загинув 9 жовтня 2022 р під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту міста Бахмут, Донецької області.

Героя поховали 26 жовтня на громадському кладовищі у рідному селі В’язівне. 

«Є люди, як свічки.  Є люди, як зірки, – горять і світять все життя».                                                           

Такою і є зірочка нашого героя Зімича Дмитра Анатолійовича. Він прожив коротке життя, але встиг зробити багато. Він прожив коротке життя, але життя Героя, який любив і захищав свою державу. Хай його зірочка горить у наших серцях! Пам’ ятаймо про величний його подвиг, який ціною власного життя захистив і наблизив Перемогу! Слава Героям!  

Мама Лариса Іванівна, згадує про те, що її син був найкращим, найдобрішим, найщирішим, завжди усім допомагав і виручав із скрутних ситуацій. По- іншому і бути не могло, де б син не був він все одно приїхав би захищати свою державу. Син був палким патріотом. «Хто, як не я !», - сказав мені . Під час служби часто телефонував, але мало розповідав, не хотів, щоб ми переживали.

Одного разу з військової частини друг Діми мав їхати додому, але загубив десь свої гроші. Мій син віддав свої і сказав: «Тобі зараз вони необхідніші». Цей вчинок говорить про багато. В останній день свого життя теж зателефонував мені, сказав , що іде на завдання і вислав фото, це було останнє його фото.

Сестра Юля. Нас у сім’ї двоє, я і мій брат Діма. Він завжди був мені не просто братом, а другом, ми говорили про усе. Разом сміялися, раділи нашим успіхам, інколи і сумували. Мені його дуже не вистачає.

Я вийшла заміж у 18 років, ми стали трішки менше спілкуватися, бо в кожного було своє. Коли я народила сина, хрещеним обрала свого брата. Він був дуже хорошим татусем, любив мого сина, а син з нетерпінням чекав нової зустрічі з хрещеним. Він мріяв, що одружиться і в нього буде велика сім’я.

Він був надзвичайно відкритою і щирою душею, завжди усміхнений , спілкувався з усіма. Його теж любили, бо відчували любов в його очах. 

Дружина, Софія. Для мене він був найкращим у всьому, єдиним! Ми познайомились через соціальні мережі. Спочатку просто спілкувалися, переписувалися, а потім вирішили зустрітися. Я відразу зрозуміла, це моя людина, це той, хто має бути поряд зі мною завжди. Він був завжди усміхнений, я його таким і запам’ ятаю … Добрий, щирий, позитивний, відкритий.

Ми зустрічалися майже два роки, а потім війна …. Коханий старався завжди зателефонувати, заспокоїти, і хоч як важко йому там не було завжди говорив: «Все буде добре!».

24 серпня його відпустили додому. 1 вересня ми одружилися, а 6 вересня він повернувся у військову частину, щоб і далі виконувати свій військовий обов’язок. 9 жовтня мого Діми не стало… Він назавжди залишиться в моєму серці і в моїй пам’яті, як частинка мене, яку на жаль в мене відібрали!

Перша вчителька Раїса Григорівна. Дмитро був щирий, завжди усміхнений хлопчик, добросердечний, ввічливий, тактовний, зі світлим поглядом, сповнененими любові очима. Він міг спокійно показувати свої почуття, частіше сором’язливі, але водночас і відкриті. Реагував емоційно і розважливо на будь – яку ситуацію. Він відрізнявся своїм уважним ставленням до оточуючих. Частинка його харизми була саме в його вродженому позитиві. Відкритий усьому світові, добряк. Він знав, як висловити свою подяку. Він умів бачити добро у всьому, насолоджуватися життям. Не скаржився на невдачі.

Стійко протистояв незручностям і проблемам. Був турботливий, готовий усім прийти на допомогу. Не сердився через дрібниці, прощав помилки друзів, вмів знаходити компроміс, щиро посміхався, коли щось казав, випромінюючи тепло і доброту. Чуйна і світла людина.

Командир відділення Василь Федорович. Він був хорошою людиною, відповідальним, дисциплінованим! Ніколи не залишав своїх побратимів у біді, завжди допомагав. Ніколи не боявся, виконував усі бойові завдання.

Старший солдат Зімич Дмитро Героя сьогодення! Він загинув захищаючи свою державу від ворога!

«Бойовий товариш» Петро Миколайович. На службу ми прийшли разом у квітні, разом починали.  Він був веселим, завжди жартував. Його жарти ніби додавали сил, він умів це робити влучно і доречно. Своїми жартами він нікого не ображав, бо знав коли варто це робити, коли ні. Веселий, привітний, щирий, добрий ….. усе хороше це про Діму. Я завжди пам’ ятатиму його, як хорошу, веселу людину!

Друзі-побратими.  Ми називали його «Зіма», від його прізвища Зімич. Діма був надзвичайно хорошою людиною, вірним другом і побратимом, який ніколи не залишав у біді. Він кругом був першим ! Нічого не боявся, сміливий, хоробрий, він міг би стати хорошим командиром, бо був прикладом для багатьох. А ще «душа компанії», завжди веселий, позитивний, міг у будь – який момент розрядити обстановку і підняти бойовий дух кожного. Ми з хлопцями провідуємо його могилку і завжди згадуємо лише найкраще, бо він наш друг був найкращим!

Не долунала, Дмитре, твоя пісня
І новий день в життя не прийде.
Накрила ніч, прийшла година пізня,
До тебе мила стежки не знайде.

Омили рідні слізьми домовину,
Які слова придумати, знайти,
Щоб заспокоїть матір і дружину,
Найкраще це зробив би, Дмитре, ти.

Війна проклята юність обірвала,
Кохання нині спогадом живе,
За що дітей майбутнього обікрала
І не дала комусь життя нове?

О, Дмитре, Дмитре! Для тебе, Герою,
Співають нині гімни Небеса!
Гордитись має весь народ тобою,
Життя погасло – Слова не згаса!

Микола Савчук 27.10.22