Стефанюк Сергій Іларіонович

Волинянин Сергій Стефанюк

Одним із захисників, чий життєпис потребує уваги, є Стефанюк Сергій Іларіонович. Майбутній герой народився 1 січня 1973 року в хуторі Наїздово Любешівського району Волинської області. Українець, громадянин України. У 1988 року закінчив Березичівську школу, де одержав свідоцтво про освіту. В 1991 році закінчив Торчинське професійно-технічне училище. З 2000 року проживав смт. Любешів (вул. Сагайдачного) [1]. Трудова діяльність (працював) в охороні Нацпарку «Припʼять-Стохід» смт. Любешів [2]. Дружина – Наталія Андріївна Стефанюк. Виховував синів Богдана, Василя.

Друзі загиблого розповідають, що п’ятеро чоловіків серед них були четверо друзів Віктор Бурдак, Сергій Бурдак – із села Седлище та Андрій Михальчук і Сергій Стефанюк – із Любешова. У мирному житті четверо працювали в охороні Нацпарку «Припʼять-Стохід». Домовилися й наприкінці лютого разом записалися до ЗСУ. Спершу служив (служили) у роті охорони при центрі соціальної підтримки та комплектації (колишній військкомат), а пізніше їх перевели до складу 14 бригади, яка разом з іншими частинами входила до ударного кулака ЗСУ на Харківщині.

Зі слів побратимів дізналися про останній бій воїнів. 10 вересня вони у складі підрозділу отримали наказ висунутися на зачистку в один з населених пунктів на Харківщині. Всі разом вони були на одній БМП, яка потрапила у засідку. Вороги підбили бронемашину і добивали волинян вже у ближньому бою. Буквально через годину Збройні сили України другою хвилею досить легко взяли цей населений пункт [3].

Відзначають, що загалом на тій БМП було п’ятеро друзів з Любешівщини. Одному з них дивом вдалося вижити.

Сергій Іларіонович Стефанюк, 1973 р.н. – старший сержант, гранатометник. Загинув 10 вересня 2022 року в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання на території Харківської області [4].

Загалом під час російсько-української війни учасниками АТО та ООС стали майже 12 тисяч волинян, з них 900 стали інвалідами та майже 250 загинули. Органи державної влади та місцевого самоврядування, суспільство зобов’язані належним чином вшанувати захисників України та забезпечити їм та їхнім родинам гідні умови лікування та реабілітації.