Овадюк Ігор Олександрович

Герої не вмирають. Вони просто перестають бути поруч. Відлітають….. Тихенько і не попрощавшись. Можливо, тому, що не збирались помирати. Мали плани, хотіли любити, народжувати дітей, навчатись, працювати, радіти життю. Не судилось... Стають зірками в небі. янголами-охоронцями.

Він був порядним, чуйним, дисциплінованим юнаком. Овадюк Ігор Олександрович народився в 1989 році[1][2]  року в селі Козлиничі Ковельського району на Волині. Після закінчення загальноосвітньої школи в рідному селі, навчався в ПТУ № 5 м. Ковеля. Після закінчення училища був призваний на військову службу в Збройних Силах України. У 2010 році батьки Ігора Овадюка отримали подяку від Президента України Віктора Ющенка за гідне виховання сина. Працював майстром дільниці цеху ремонту виробничого підрозділу «Локомотивне депо Ковель» філії «Львівська залізниця». Багато років ніс послух прислужника Хресто-Воздвиженського храму с. Козлиничі. З початком російське вторгнення в Україну у числі перших був мобілізований до Збройних Сил України.

Радів життю,допомагав рідним, був Людиною з великої літери. Планував одружитися, але доля вирішила інакше…

Загинув 7 березня 2022 року поблизу с. Дмитрівки Бучанського району Київської області. Поховання загиблого відбулося 10 квітня 2022 року у рідному селі.

Був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі [9].