Мартинюк Валерій Валерійович

Дата народження:

07.02.1999

Дата загибелі:

17.05.2022 (23 роки)

Місце народження:

Україна, Волинська область, Володимирський район, Ласків

Місце поховання:

Україна, Волинська область, Володимирський район, Ласків

Військова служба:

Механік-водій, 14-та ОМБР імені князя Романа Великого

Позивний:

Кіндер

Нагороди, відзнаки:

Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Волинянин Валерій Мартинюк – Герой України

За час російсько-української війни Україна втратила і втрачає найкращих своїх синів і дочок. У цій боротьбі за волю багато вже полягло і волинян. Серед них мій односельчанин, молодий хлопець, якому ще б жити і жити, втілювати у життя свої мрії, Мартинюк Валерій Валерійович.

Герой народився 07 лютого 1999 року в селі Ласків Володимир-Волинського району Волинської області. Валерій навчався з 2005 по 2014 роки у загальноосвітній школі І-ІІ ступенів с. Ласків. З 2014 по 2017 роках отримував професію електрослюсаря у Нововолинському ВПУ № 1. Після закінчення училища з 2017 по 2019 роки продовжував навчання у філії Червоноградського гірничо-економічного коледжу і здобував професію механіка з експлуатації та ремонту гірничого електромеханічного обладнання. Практику проходив на базі шахти № 9 «Нововолинська». Після закінчення навчання в коледжі вирішив підписати контракт і 11 червня 2019 року став військовослужбовцем 14 ОМБР [3].

Підготовку до військової служби Валерій проходив у селищі Десна на Чернігівщині з червня по вересень 2019 року. У вересні цього ж року був направлений на Схід для участі у військових діях в АТО.

На початку повномасштабної війни в лютому 2022 року солдат ніс службу на Рівненському полігоні. Звідси був направлений для виконання бойових завдань для захисту цілісності України. Валерій служив старшим солдатом на посаді механік-водій 14 ОМБР імені князя Романа Великого із позивним «Кіндер».

Бойовий шлях солдата з початку повномасштабної війни пролягав через найгарячіші точки, серед яких – Маріуполь, Херсон. Брат Дмитро востаннє бачив Героя, коли йшли бої за визволення смт Макарів на Київщині 11 березня 2022 року. Під час одного з боїв отримав поранення уламками від снаряду ніг і потрапив до шпиталю. Після одужання повернувся на фронт і разом з побратимами продовжив захищати свою країну від ворога [3].

Востаннє мама, Мартинюк Валентина Андріївна, спілкувалася з сином по телефону 16 травня. Він запевняв, що все добре і не потрібно хвилюватись. Але вже наступного дня, під час бою на Запоріжжі, 17 травня 2022 року юнак отримав поранення в пах уламком снаряда. Пораненого бійця вивозили з зони бойових дій шведи-волонтери, але через обстріли поїздка тривала більше шести годин і надати кваліфіковану допомогу вже не встигли.

В останні хвилини життя мама зуміла додзвонитися до сина, але він уже ледве говорив. Понад тиждень Валерій вважався зниклим безвісті, а в рідних жевріла надія, що, можливо, він десь у лікарні. До його пошуків долучилося чимало людей. Серед них - волонтер з Нововолинська Валерій Курстак, котрий зумів знайти волонтерів у Дніпрі. Вони шукали воїна по лікарнях та моргах і тіло Валерія було знайдено у морзі смт Васильківка Дніпропетровської області. Військовий капелан Микола Собуцький погодився забрати загиблого та привезти до рідної домівки [5].

Повернувся назавжди Герой додому 27 травня 2022 року і з почестями був похований на місцевому кладовищі села Ласків. Не судилося здійснитися мрії молодого солдата: після закінченню контракту планував перейти до Державної служби з надзвичайних ситуацій, аби стати пожежником-рятувальником. Та всі плани перекреслило повномасштабне вторгнення росії в Україну і тепер йому назавжди 23 роки [1].

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі указом Президента України № 460/2022 від 30 червня 2022 року старшого солдата Мартинюка Валерія Валерійовича посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня [4].

1 лютого 2023 року начальник Володимирського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Руслан Яцій вручив батькам загиблого військовослужбовця нагрудний знак та посвідчення з підписом Президента України [2].

Валерій став для нас прикладом героїзму, адже, виборюючи територіальну цілісність України, він віддав найцінніше - своє молоде життя. Героями не народжуються, ними стають у довгій і важкій боротьбі. Ще вчора Валерій Мартинюк, як і сотні таких, як він, був звичайним хлопцем, який навчався, працював, мріяв, надіявся. А нині – він наш Герой!