Рабчевський Володимир Іванович

Бути воїном - жити вічно!

Війна поділила наше життя на «до» і «після». Скроні багатьох посріблила смутком, багатьом заповнила світ одвічним болем, багатьом вона зупинила відлік у життєписі… Дуже боляче читати трагічні новини з передової, ще страшніше бачити чорні стрічки й траурні кортежі на наших вулицях. Обірвані життя, нездійснені плани, розбиті серця, глибочезні рани в душах рідних... Із цим не можна змиритися, це не можна прийняти. Єдине, що в наших силах, - це зберегти світлу пам'ять про тих, хто стримав ворога найдорожчою ціною!

- Володимире, скільки вам зараз років?

- 20.

- А чому ви вирішили бути серед перших, хто зупинив російські війська, адже не мали достатньо досвіду?

- Це ж моя земля, моя Вітчизна. Тут, в Україні, моє коріння, тут, на Волині, моя домівка, тут, у Садові, мої найрідніші, тут мій сад, і ось-ось він має подарувати наймиліший цвіт, а потім це будуть найсмачніші у світі яблука. Треба жити так: "Душу - Богові, життя - державі, честь - нікому!" Ці слова закарбувалися в моєму серці з перших хвилин навчання в ліцеї…

Можливо, саме так почали б ми розмову з героєм. Ось він, досвідчений захисник, загартований воїн, щира людина, розповідає про пережите. Ми б довго говорили про ліцей, про сьогодення, про таку довгождану перемогу, про майбутнє… Говорили б… Якби не рука загарбника там, у районі села Рубіжне, що на Луганщині...

Володимир Іванович Рабчевський розповів би, що родом із Волині, із села Садів Торчинської громади Луцького району, де народився 12 травня 2001 року. Із 2007 року навчався в місцевій школі, а у 2015 році вступив до Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні, що в Луцьку. Гартував себе фізично й готувався зробити правильний вибір свого професійного майбутнього. Правдолюб у всьому, тому із 2018 року продовжує здобувати освіту в Академії внутрішніх справ. У 2020 році – проходження строкової служби в бригаді швидкого реагування частини 30/18 Національної гвардії України. У цьому ж році підписує контракт, а вже в березні 2022 року його частину переведено в Луганську область.

«Рабчевський Володимир Іванович.

Про особу: солдат, військовослужбовець НГУ (підрозділ не уточнено)

Дата смерті: дата підлягає уточненню.

Обставини смерті: загинув у боях із російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце – не уточнено)»[1].

12 квітня 2022 року Володимир Рабчевський отримав поранення в груди і шию. На жаль, молоде життя обірвалося [2][3]. І у весняний день квітня Торчинська громада, односельчани, однокласники прийшли віддати глибоку шану герою. Схилили голови, стали навколішки перед домовиною… Побратими під звуки духового оркестру пронесли Володимира на плечах рідним селом. Чин поховання у храмі Казанської Божої Матері здійснило місцеве духовенство. В особливу мить прощання звучав Державний Гімн України.

А яблуні встеляли своїми квітами дорогу, бо навіть вони не могли стримати пекучих сліз-пелюсток. Тут, у рідній землі свого Садова, знайшов вічний спокій молодий воїн [4].

Згідно з Указом Президента України № 409/2022 від 15 червня 2022 року «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Володимир Рабчевський нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) [5]. Нагороду 27 січня 2023 року отримала мама загиблого героя [6]. У жовтні поруч із центральним входом у Садівський ліцей було урочисто відкрито меморіальну дошку пам'яті колишньому учню, який загинув у бою з російськими окупантами, захищаючи свободу та незалежність нашої держави [7].

Російсько-українська забрала життя стількох тисяч героїв, мужніх воїнів, сміливих людей. Імена більшості загиблих відомі небагатьом. Саме тому наш святий обов'язок – зберегти пам'ять про полеглих, вшановувати їхню жертовність, підтримувати їхні родини. І подвиг старшого солдата, військовослужбовця Національної гвардії Володимира Рабчевського, нашого випускника, гідного сина своєї держави, має жити в наших серцях!

А скільки ж вам років, Володю? 20… "Тепер навіки 20…" - шепотітиме сад у волинському селі…

Матеріали підготували:

Мосор Іван, ліцеїст 3 курсу Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні

Сахарська Наталія Петрівна, учитель української мови та літератури Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні