Токарчук Святослав Ігорович

Йому було тільки 28.... тепер уже назавжди...

Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив і люблю Україну,
Вона, як і ти, була в мене одна.

Війна розділила нашу історію на «до» і «після». Тепер ми точно знаємо - кожне покоління українців має своїх героїв. Є справжні герої і серед наших сучасників. Зухвала, неочікувана агресія Російської Федерації вирвала їх з мирного життя, і всі вони - цивільні, військові, пекарі, різноробочі, артилеристи, медики, студенти і ветерани - якось разом, в одну мить перетворилися на воїнів, на захисників, які зброєю і власним серцем прикривають від підступної навали всю країну і весь народ

Вірні сини і дочки відгукнулися на твій клич, Україно! Одягли балаклави та бронежилети, взяли у руки автомати і рушили боронити рідні простори від підступного ворога. Серед них був і Святослав Токарчук, вродливий, статний красень, що народився 19 жовтня 1994 року в селі Кримне, Волинської області. Народження сина стало святом для Ольги Василівни та Ігоря Антоновича, адже вони давно мріяли про продовжувача роду. Радості батьків не було меж, коли Святко зробив перший крок, вимовив перше слово, пішов у перший клас....

Святослав був толерантним, відповідальним та дисциплінованим. Таким він залишився у спогадах своїх друзів та вчителів. Завжди був активним у шкільних справах, небайдужим до несправедливості, доброю та ініціативною людиною, здобув авторитет серед друзів та знайомих. Був чудовим єдиним сином та внуком, вірним, надійним товаришем.

В 2012 році Святослав закінчив ЗОШ І – ІІІ ст. с. Кримне та навчався у Волинському державному університеті на географічному факультеті з 2012 по 2017 рік.

Був призваний до лав української армії. Строкову військову службу проходив з 17.08. 2017 р. по 09.08.2018 р. у військах Національної гвардії України в м. Вінниці на посадах стрільця та кулеметника, мав звання старший солдат.

Після звільнення з лав ЗСУ Святослав повернувся до Луцька, де на нього чекала кохана дівчина, а згодом його майбутня дружина Тетяна, уродженка с. Немовичі Сарненського району Рівненської області. Святослав працював охоронцем, Таня закінчувала магістратуру у ВНУ. Після закінчення навчання, вони одружилися та продовжували  жити в м.Луцьку. У 2020 році подружжя Токарчуків вирішує оселитися в с. Немовичі, де і народився їх первісток Дмитро у червні 2022 року.

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, проявляючи мужність і стійкість, пішов захищати Батьківщину.  Вже 25 лютого 2022 року Сарненським РТЦК та СП Рівненської області був призваний на військову службу в ЗСУ на посаду на посаду старший стрілець. Службу він проходив в роті охорони Сарненського РТЦК та СП Рівненської області. 

З січня 2023 року Токарчук Святослав («Капелан») став пліч-о-пліч з побратимами на захист рідної землі під Бахмутом у складі 15-го окремого гірсько-штурмового Севастопольського батальйону, що перебуває у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. 

Рота Святослава мужньо тримала оборону  під Бахмутом в районі Красної гори. 11 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання у населеному пункті Парасковіївка Бахмутського району Донецької області внаслідок артилерійського ворожого обстрілу обірвалося життя нашого Героя.

Занадто рано ворожа куля обірвала молоде життя Святослава, не давши здійснитись мріям, почути щебет свого синочка Дмитрика. Поховали нашого Героя в с. Немовичі Сарненського району Рівненської області. На його честь там перейменували вулицю, де він жив зі своєю сім'єю.

У центральній частині української столиці на Майдані Незалежності серед прапорців із позивними загиблих бійців 15-го окремого гірсько-штурмового батальйону, що перебуває у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади майорить прапор і нашого героя Такарчука Святослава «Капелана».

Важко передати словами горе матері та батька, котрі втратили свого єдиного сина; молодої дружини, яка втратила коханого чоловіка. Ніщо вже не залікує їхні зранені серця. Для батьків він назавжди залишиться просто дитиною, а для дружини – коханим, якого втратили на жорстокій війні.

Та нація, яка не пам'ятає своєї історії, свого минулого − не має майбутнього. Тому ми повинні обов'язково пам'ятати, знати, робити висновки з тих подій, які відбувалися, і не залишатися байдужими, як не була байдужою Небесна сотня та сотні героїв російсько – української війни. Ми живемо, пам'ятаємо і точно вже знаємо: «Герої не вмирають, вони часточку себе в наших серцях залишають». Наш обов'язок - пам'ятати, що завдяки таким хлопцям збудуємо вільну і незалежну державу

Україна... Батьківщина... Вітчизна... Ніколи ще за часів незалежності ці слова не були такими цінними для кожного з нас. Напевно, лише зараз зрозуміли ціну волі і незалежності. Щиро дякуємо хлопцям, які на сході країни воюють за наше мирне і щасливе майбутнє. Чекаємо вас і знаємо, що перемога - за вами. Віримо, що вже взавтра ця єдина довгоочікувана новина пролунає з усіх телеканалів країни – і це буде найбільша радість для мільйонів українців.

Наш краєзнавчо-пошуковий нарис хочемо закінчити словами: « Ми живемо, пам'ятаємо і точно вже знаємо «Герої не вмирають, вони часточку себе в наших серцях залишають», бо тільки завдяки історичній пам'яті, як зауважував Михайло Грушевський, «людина стає особистістю, народ-нацією, країна- державою».

В жалобі схиляємо голови перед світлою пам'яттю всіх, хто не повернувся з фронтів бойових дій різних часів.

Слава Україні! Героям слава!

Святослав – Наш Герой. Спогади класного керівника Токарчука Святослава - Білицької Тамари Михайлівни.

Народження дитини - найбільше щастя для батьків.. Діти ростуть. Згодом батьки передають своїх дітей у дбайливі вчительські руки. Школа зустрічає їх, бере у свою велику родину, щоб навчити добра, щоб виховати для добра, згодом провести, вродливих і розумних, по одній із тисячі доріг у широкий світ. Проводжає і чекає усіх своїх випускників на зустрічі. Але невимовно боляче від того, що на «Зустрічі випускників 2012 року» не буде з нами Святослава Токарчука. Надзвичайно люблячий єдиний син, надія і опора батьків. Мій хороший сусід. Він виріс практично в мене на очах.

Коли він прийшов до п'ятого класу вчитися, був маленьким невисоким на зріст, худеньким хлопчиком. Святослав виділявся своєю сором'язливістю і цю сором'язливість, здається, намагався сховати за ледь помітною посмішкою. Він завжди усміхався. В одинадцятому класі Святослав став високим, мужнім юнаком.

У школі Святослав вчився добре, любив гуманітарні предмети, багато читав, був ерудованим,вихованим.

На святкових заходах в нашій школі і Будинку культури він був ведучим. До кожної справи ставився дуже відповідально.

Святослав був дуже щирим, веселим, енергійним.. Брав участь у всіх спортивних змаганнях, любив футбол, волейбол. Завжди душа компанії. В нього було багато друзів в школі, серед односельчан.

Змалечку простежувалось, що Святослав - справжній господар, перший помічник батьків. Він умів робити все, що роблять діти, які живуть в селі.

Вже після закінчення школи, будучи студентом ВНУ, при зустрічі з ним було цікаво поговорити про навчання , друзів.

Високий, красивий, розумний, самостійний, добрий, справжній патріот України, який свідомо зробив вибір життєвого шляху.

Таким запам'ятався Святослав мені як учень. Він став нашим Героєм, Захисником!

Біль втрати не мине... Спогади про Святослава лише світлі.

Син, учень, однокласник, друг - у звичайному мирному житті.

Воїн, Патріот, Захисник - у час війни за наше майбутнє.

СПОГАДИ Ариванюк Євгенії Калениківни, сусідки родини Токарчуків

Все тут путається та переставляється, але хід думок не переставиш, якщо є страшна реальність війни, то мають бути і спогади і кожне із слів займає тут своє місце.

... Хрещення маленького хлопчика, а після Великого Таїнства вручення іконки Святого Святослава. Ангел Охоронець мав іти поряд, але десь забарився...

А ріс, поряд з нами, звичайний хлопчик. Ріс, напевне, так швидко, як і ті ялинки біля лісництва. Потім навипередки бігав разом з сусідськими дітьми під ті ялинки ховатись, хто перший знайде омріяного грибочка. Ріс Святослав в оточенні лісників, бо ж тато був лісничим. Це була улюблена дитина лісництва. Його любили всі, а ввечері з лісу привозили «гостинчик від зайчика».

Думалось, що і Святослав обере професію пов'язану з лісом, хоча і географія чимось споріднений предмет.

Студентом часто поспішав на допомогу батькам. Ніколи не відмовляв допомозі. Святко найбільше любив маму - тулився, шукав поради, порятунку. І ось він на батьківському подвір'ї: дорослий, змужнілий, впевнений в собі юнак.

Раділи всі сусіди, коли Святослав одружився, коли народився Дмитрик. І , здавалося б, ніщо не могло затьмарити молоде життя, повне сил та розквіту. Війна зруйнувала, вирвала все з щасливої реальності., але залишились спогади про нашого Героя, світлу і щиру людину – нашого Святослава. Тішить єдине - Святослав залишив продовжувача роду Токарчуків – маленького Дмитрика. Нехай росте щасливим в пам'ять про свого батька – Героя.

Матеріали підготували:

Шава Вікторія, учениця 10 класу Ліцею с.Кримне

Науковий керівник: Вінник Галина Павлівна, вчитель історії Ліцею села Кримне Дубечненської сільської ради