Корнійчук Микола

Волинянин Микола Корнійчук – Герой України

Народився 15 липня 1998 року в с. Романів Луцького району Волинської області. Навчався в Романівській загальноосвітній школі І-ІІІ ст., яку закінчив в 2016 році. Після закінчення школи вступив до Технічного фахового коледжу Луцького ЛНТУ, де здобув спеціальність слюсаря-ремонтника.

Після навчання в коледжі працював трактористом в СТзОВ «Романів».

З квітня 2018 року по 26 жовтня 2019 року відбував строкову службу. Був водієм-механіком. Отримав звання «старший солдат». По завершенні служби повернувся працювати в місцеве господарство.

З 25 лютого 2022 року був призваний Луцьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Волинської області. Призначений на посаду старшого солдата кулеметного взводу механізованого батальйону у 14-й бригаді імені князя Романа Великого.

Востаннє розмовляв з матір’ю 17 березня 2022 року з Миколаєва. Попереджав про можливий відсутній зв’язок, бо з побратимами їхав забрати поранених з поля бою. Наступного дня, 18 березня, зв’язку з Миколою вже не було. Згодом рідні дізналися про артобстріл казарми, де знаходився Микола. Було багато загиблих. Серед них, як з’ясували волонтери, було прізвище Корнійчука Миколи. 22 березня 2022 року цю страшну звістку повідомили рідним.

Неодружений. Проживав з мамою та братом в селі Ботин.

Вірний військовій присязі загинув 18 березня 2022 року в результаті ворожого ракетного обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України в районі населеного пункту Миколаїв Миколаївської області.

Нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня (Указ Президента України від 02 травня 2022 року № 293).

Добрий, слухняний, виконавський, хоробрий, веселий, завжди усміхнений та щирий – таким назавжди в пам’яті рідних, друзів, вчителів та усіх, хто його знав, залишиться Микола Корнійчук. 

Пам’яті Корнійчука Миколи Володимировича присвячується…

Йшов 35 – й день війни,
Вкраїна вся вмивалася слізьми.
Знову тяжка і непоправна втрата
І посивіла знов від горя мати!

Молилась, вірила, страждала.
І до останнього надії не втрачала,
Що син живий повернеться до хати.
Як же чекала, як чекала мати!...

А серце на шматочки рвалось,
А серце кров’ю обливалось…і ..дочекалась..
Його привезли в домовині…
І стогін, плач і крики нині!

І побратими вже гукають:
«Герої не вмирають!»
За Батьківщину, хто життя віддав,
Героєм той безсмертним став!

Відважний, дорогий юначе,
Уся округа за тобою плаче!
І кровоточить в душах наших рана,
Низький уклін Герою, вічна пам’ять ,шана.

У цю страшну, лиху війну
Ми за свободу високу платимо ціну
Життя дітей, яким ще б жити й жити.
Ми не пробачимо!!! Плачемо, молимось
За всіх невинно вбитих

Леся Бондар

Спогади Корнійчук Ольги Миколаївни про свого сина Миколу Корнійчука

«Микола – друга дитина в нашій сім’ї. Виховувався в люблячій родині разом з сестрою та молодшим братиком. Із задоволенням відвідував дитяий садочок «Сонечко» в с. Романів. Любив гратися до пізнього вечора з сільськими дітьми. Під час навчання в Романівській школі полюбив історію та географію, цікавився різними країнами та подіями, які в них відбувалися. На уроках історії був особливо уважний до слів вчителя і, маючи хорошу пам’ять, наступного уроку все відтворював. Гарно малював, як і його тато. Згодом, коли підріс, став помічником батькам по господарству, адже роботи в селі достатньо в будь-яку пору року: посадити, доглянути город та зібрати урожай, заготовити сіно, прибрати від листя та снігу подвір’я тощо.

З дитинства проявляв любов до коней, любив доглядати за ними та кататися з дідусем і татом.

Микола дуже любив у вільний час куховарити. Він неодноразово дивував рідних смачними, власноруч приготовленими стравами: млинцями, авторським супом та іншими смаколиками, які готував з любов’ю.

У Миколи було багато друзів, адже він був надійним та безвідмовним товаришем ще зі шкільної парти. Коли щось потрібно було зробити в школі, вивезти листя чи привезти папороть на свято останнього дзвоника, то зверталися саме до нього, бо знали, що він зробить це добросовісно.

Микола завжди був в гарному настрої, любив пожартувати, в т.ч. і над собою. Любив дітей і вони тягнулися до нього, особливо його маленька племінниця, яка все ще чекає свого улюбленого дядю.

Відповідальним та цілеспрямованим він був на роботі. Мріяв створити власну сім’ю, в якій би панували любов, гармонія, взаєморозуміння і повага. Та не судилося…».

Матеріали підготували:

Кулаков Дмитро, учень 10 класу Романівського ліцею Підгайцівської сільської ради

Науковий керівник: Магольон Жанна Анатоліївна, вчитель історії Романівського ліцею Підгайцівської сільської ради