Заліпа Олександр Васильович

Російський масштабний напад 24 лютого 2022 року на Україну став найбільшим випробуванням для нашої країни за весь час її незалежності.    Але Україна гордо чинить супротив одній з найпотужніших армій світу і перемагає завдяки героїзму наших захисників. Вони ціною власного життя відстоюють право українців на мирне майбутнє. В рядах борців з ненависним ворогом є Заліпа Олександр Васильович.

Майбутній захисник України народився 3 вересня 1977 року в селі Велимче Ратнівського району Волинської області. Середню освіту здобув у Велимченській загальноосвітній школі, яку закінчив в 1995 році. Далі оволодів професію водія в ДОСААФі міста Камінь-Каширськ і вже в листопаді 1995року був призваний на військову строкову службу, яку проходив у місті Броди Львівської області у військовій частині А2595, де професійні якості водія стали військовою спеціальністю.

Зі служби повернувся додому у червні 1997 року і незабаром розпочав свій трудовий шлях будівельника, виїжджаючи на сезонні роботи. Вродженим майстром називали його у селі, за що б він не брався – усе в нього виходило . Засівав поле, ростив сад, мріяв добудувати власний будинок і, як всі – одружитися. Та доля розпорядилася по-своєму.

Ще у 2014 році хотів іти захищати неньку –Україну, та, видно, на все свій час [2].

Повномасштабна війна росії проти України застала його у Києві, де Олександр Васильович з липня 2021року працював на постійній основі в товаристві з обмеженою відповідальністю «ІНФРАБУД» на посаді підсобного робітника будівельно - монтажної дільниці.

Відразу ж того дня, 24 лютого 2022 року, він вирушив в дорогу до рідного дому, долаючи шлях і пішки, і попутнім транспортом. А 26 лютого уже був призваний до Збройних сил України, де чесно і совісно ніс звання солдата – захисника рідної землі [2].

З лютого до початку травня 2022 року виконував військовий обов'язок у складі роти охорони другого відділу Ковельського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а 9 травня 2022р. вже був зарахований до списків особового складу військової частини А1008 міста Володимир. Згідно військової спеціальності – стрілець, помічник гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецького батальйону солдат 14-ї ОМБр.

А далі... далі пекельні бої з ворогом в Донецькій області. Перед від'їздом на передову Сашкові (так його називали рідні, друзі за те, що був надзвичайно доброю людиною) пощастило побувати в рідному селі, рідній домівці. Та не відпочивати прийшов, а швиденько засівав поле, садив деревця, ще й добудувати щось вирішив. Та коли підійшов до бетономішалки, то побачив там пташечку у гніздечку. Шкода стало Сашкові руйнувати прихисток, оселю і майбутнє Божих творінь. «Почекаю, - подумав, - добудую й пізніше». Та не судилося... [2]

Боєць загинув 23 липня 2022 року на території міста Соледар Донецької області під час ворожого обстрілу [1].

Похований 27липня 2022 року в селі Велимче Ковельського району.

Та Сашко не помер, він вічно житиме в людській пам'яті і в наших серцях як людина, яка захищала свою землю, яка віддала свою кров, свою силу і ніжність до краплі, щоб встала Україна з пожару і зросла тополею в небо [2].

Спогади сестри Савлук (Заліпи) Світлани Василівни про брата Заліпу Олександра Васильовича.

Сашко ріс у багатодітній сім'ї, мав п'ять сестричок і одного брата. Для старших він був потіхою, а з меншими любив бавитися.

Допитливість – це головна його риса в дитинстві, завдяки якій Сашко шукав відповіді на питання, які його цікавили та знаходив спільну мову з однолітками та дорослими. Пригадую, як в селі проводили осушувальні роботи в урочищі Плав, то Сашко кожен день бігав туди дивитися і згодом познайомився з водієм екскаватора, який брав його до себе в кабіну і вони разом працювали. Саме так, по-дорослому оцінював свою цікавість десятилітній хлопчина.

Для тата і мами завжди був помічником скрізь і всюди: і вдома по господарству допоможе і в колгоспі тата підмінить (пас в тодішньому колгоспі «Комсомолець» по150-200 корів), як тато поїде на сезонні роботи.

Уже тоді в його характері почали формуватися якості відповідальності.

В Сашка були золоті руки, щось полагодити, змайструвати, створити – все це він міг і неперевершено робив. Він побудував великий будинок, в якому залишились ще внутрішні роботи, які планував завершити вже після повернення з війни, бо саме ця страшна війна змусила всі плани відкласти на потім, на перше місце став захист рідної України від рашистів.

А ще Сашко був дуже добрим, щирим, товариським і справедливим, завжди приходив на допомогу всім, хто тільки до нього звертався та потребував його підтримки.

Війна відібрала у нього майбутнє, у якому він міг ще так багато зробити, стільки подарувати хвилин щастя тим, хто поруч. Особливо переживав за маму, її здоров'я, бо тато помер ще 2018р. Будучи вже в Соледарі на бойових позиціях, старався знайти можливість , щоб зателефонувати до мами і сказати добре слово; все просив, щоб берегла себе і легше працювала.

Сашко боровся за Україну, він захищав свою землю і віддав за неї найцінніше – життя.

Спогади односельчанки Цепух Тетяни Олександрівни про Заліпу Олександра Васильовича

Сашко був чуйною, надійною, привітною, світлою людиною. А душу його завжди переповнювала доброта. Усі, хто знали Сашка, пам'ятають його саме таким.

До нього горнулися похресники і племінники. Вони Сашка просто обожнювали, а він дарував їм не тільки подарунки, але й тепло свого серця, свою любов і турботу.

Був товариським, надійним другом. Маючи хист до будівельної справи допоміг нам побудувати хату, майже кожен куточок нашого будинку нагадує про Сашка, про його золоті руки, які постійно трудилися. До будь-якої роботи ставився дуже відповідально, якщо помічав якісь недоліки, то їх зразу ж ліквідовував. Можна сказати: робив на совість, так , щоб було гарно і надійно.

Його життя – це постійна праця: то вдома господарював, то на сезонні роботи виїжджав, а після того, як тато дуже тяжко захворів, став годувальником сім'ї. Всюди в нього був порядок. Планів у нього було багато... Все зруйнувала страшна, жорстока війна.

Сашко пройшов шлях справжнього воїна і є взірцем відваги і самопожертви для майбутніх поколінь.

Матеріали підготували:

Матеріали підготували:

Повх Валентина, учениця 10 класу Велимченського ліцею Велимченської сільської ради Ковельського району Волинської області

Науковий керівник: Бурко Мирослава Маркіянівна, вчитель історії Велимченського ліцею Велимченської сільської ради Ковельського району Волинської області      

Список використаних джерел

Список використаних джерел:

1. На Донеччині загинув військовий із Велимченської громади [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://volynonline.com
2. Гапонюк В., Філюк Г. Він віддав свою кров, свою силу і ніжність до краплі / Валентина Гапонюк, Галина Філюк // Ратнівщина. – 2022. – 28 липня.