Літвінчук Володимир Євгенович

Історії ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.

Ліна Костенко

Нині ми вшановуємо пам’ять справжнього патріота, який став до боротьби за вільну, чесну Україну, віддавши найдорожче, що мав, - своє життя. Нехай наша пам’ять буде даниною тому, хто навічно пішов від нас, хто пожертвував собою за наше щасливе життя.

Володимир Євгенович Літвінчук народився 09.12.2000 року у невеличкому селі Ниви –Губинські. Безтурботне дитинство він провів у своєму рідному, мальовничому селі. Невеличка хатинка, охайна, прибрана і чепурна, дивилася своїми вікнами на зелений ліс і безкраї поля. Маленький Володя, граючись на подвір’ї машинками часто заслуховувався у мелодійний спів солов’я, замрійливо дивився у чисте, мирне небо. І мріяв, мріяв, мріяв… Як кожен хлопчисько він, наївний і відкритий, хотів стати пілотом. Робив з паперу літачки і запускав їх у простір. А ще Вова любив майструвати. Взявши до рук дошку і молоток, змайстрував собі автомат, грався у війну. Не міг тоді знати, що пройдуть роки і до рук доведеться брати справжню, страшну зброю, щоб захищати свою Україну.

Минули дитячі роки і у 2007 році з великим букетом жоржин, тримаючись міцно за руку бабусі і мами переступив поріг Сенкевичівської школи. З привітною усмішкою на вустах повела його до класу перша вчителька Долонська Галина Степанівна. Володя любив відвідувати школу. Йому було цікаво на уроках трудового навчання, фізичної культури, природознавства. Освоював ази математики та письма. І ось уже перший випускний після закінчення 4 класу, і зустріч з новим, трішки незвичним шкільним життям у середній ланці та знайомство з класним керівником Ковальчук Іриною Петрівною. Весело і безтурботно пройшов навчальний рік. У 6 класі знову невеличкі зміни. І повела їх у світ знань Аліна Володимирівна Янчук.

Володя був дуже чемним, скромним, працелюбним. Він перший приймав участь у трудових десантах, любив майструвати. І найбільше любив спорт. Грав в основному складі за збірну команду школи з баскетболу, волейболу, футболу. А ще Володя займався легкою атлетикою. Після уроків його часто можна було побачити на шкальному стадіоні, постійно відвідував спортивні секції. І це дало свої результати. Володя – переможець і призер районних змагань з легкої атлетики, учасник обласних змагань. Він нагороджений багатьма грамотами.

Вова активний учасник художньої самодіяльності. Він чудово перевтілювався в художні образи. Його гра на сцені викликала бурю овацій. Прекрасним, щирим, добрим товаришем був Володя. У нього завжди було багато друзів. Цікавий співрозмовник збирав біля себе слухачів і дотепними жартами розвеселяв їх.

У школі були створені музеї «Історії селища». « Історії школи», Світлиця. І першим хто відгукнувся про допомогу у придбанні матеріалів був Володя. З яким захопленням він приносив експонати.

Ввічливий по відношенню до старших він був готовий прийти на допомогу у будь – яку хвилину. То сумку піднесе, то допоможе по господарству, то просто привітно посміхнеться. Його любили і однокласники, і друзі, і вчителі, і односельці.

Минуло дитинство, шкільні роки. Ось уже останній дзвоник, випускний бал. У 2018 році отримав атестат про здобуття загальної середньої освіти.

Разом із своїми однокласниками Володя пішов навчатися у Луцьке ВПУ будівництва та архітектури на електрозварювальника. Нові знайомства, нові враження. Він любив свою роботу, не боявся труднощів, допомагав усім хто звертався до нього. Будучи студентом часто ходив гуляти у парк, відвідував з друзями різні цікаві заходи. Він був опорою сім’ї. У 18 самотужки заробляв та допомагав мамі.

У 2019 році закінчив училище. Але дитяча мрія не залишила його. У 2020 році він підписав контракт на проходження військової служби ЗСУ. Військова форма дуже личила молодому юнаку. І у нього закохалася красива дівчина Софія. У молодих людей спалахнули щирі почуття. Разом мріяли про майбутнє, готувалися до весілля…

Страшна звістка 24 лютого 2022 змінила все. Як грім серед ясного неба прозвучало страшне слово: «Війна». Перші вибухи здригнули мирну українську землю. Першими у бій вступили воїни ЗСУ. Разом зі своїм другом Федончуком Юрієм Володя воював у 14 окремій механізованій бригаді у протитанковому артилерійному дивізіоні. Він не боявся труднощів, завжди був на передовій, готовий ризикувати своїм життям, щоб захистити товаришів та свою країну.

Але війна жорстока. Руїни, кров, поранення, біль втрати… У травні 2022 під час виконання чергового військового завдання Володя був смертельно пораненим. 20 травня його серце перестало битися. Молодий організм не витримав осколкового поранення грудної клітки. Лікарі до останнього намагалися врятувати молодого бійця. Але рана виявилася смертельною.

Поховали Володю в рідній Сенкевичівці. На колінах зустріли кортеж жителі усієї Городищенської громади. Дорогою, вистеленою живими квітами, провели героя до рідної домівки усі жителі Сенкевичівки та навколишніх сіл. Похоронна процесія попрямувала до місцевого храму, де відслужив панахиду за загиблим протоієрей Богдан Яким.

Майорать над могилою Володі  жовто-блакитні та малинові стяги. На жаль, їх уже на Сенкевичівському кладовищі багато. Дивиться у небо із портрета усміхнений, завжди юний юнак, і співають йому птахи свою сумну пісню. Він не помер… Він просто пішов…

Вічна пам’ять Герою Володимиру Літвінчуку.