Вавриш Валентин Степанович

У липні 2022 р. віддав своє життя за Україну Вавриш Валентин Степанович, який народився 21 червня 1987 року в селі Олеськ. Закінчив Олеську загальноосвітню школу I-III ступенів, навчався в Оваднівському професійному ліцеї на електрика.

Мав неймовірний хист до тех­ніки. Фактично все. що по­трапляло до його рук, вмів відремонтувати, вдихнути, так би мовити, нове життя. Значною мірою у цьому до­помагали набуті самотуж­ки навики зварювальника. Господарював на землі. Був і комбайнером, і трак­тористом. і шофером. Вдо­ма перебрав по гвинтику свого комбайна, удоскона­лив. аби покращити якість обмолоту, зменшивши втра­ти зерна. Власними сила­ми ремонтував трактора. Багатьом своїм друзям та односельцям лагодив автомобілі.

Коли ж у лютому у нашій країні спалахнули активні бойові дії, чергував на блок-посту при в'їзді у село, при цьому намагався вникнути у тонкості армійської служби. Самостійно зварив і встановив протитанкові «їжаки». 18 травня 2022 року був мобілізований до війська. Спочатку проходив військову підготовку на Житомирщині, а потім поїхав на Схід.

«Брат іноді розповідав мені дещо про службу. — розповідала сестра героя Ольга Вавриш. — Коли ще проходив підготовку, то застудився і дуже кашляв. Й одразу по тому потрапив на передову. Якось довелося їм ховатися від обстрілу у болоті, по шию у воді. З усіх боків летить. А братові кашель не дає спокою. «Хлопці, попри небезпеку, сміються з мене, мовляв, хто голосніше: ти кашляєш чи снаряди ви бухають?», — розповідав Валентин... Або ще випадок. Прокидаються зранку, а поряд, за метрів сім — «подарунок» прилетів — ракета висотою у людський зріст встромилася у землю, але не розірвалася...». [1,4]

12 липня під час виконання бойового завдання на Донеччині Герой був важко поранений. Спершу відправили у лікарню Краматорська, потім у Дніпропетровську обласну лікарню імені Мечникова, де його не стало 15 липня.

Валентин ніколи й нічого не робив напоказ, просто виконував роботу і ніколи не чекав похвали. Міг пожертвувати своїми інтересами, але робив добре людям. І про багато таких випадків ми дізнаємося лише зараз, коли його не стало. Він міг полишити, наприклад, ремонт трактора і піти допомогти другові полакувати двері. Або ж посеред ночі помчати на поміч колишній сусідці, яка тепер проживає у Любомлі, бо десь на трасі пробила колесо. Чи полишити все і чимдуж везти сусідську молоду пару до Любомля, бо у жінки починаються перейми, а «швидка» все не їде. Валентин належав до числа тих, про кого кажуть — безвідмовний: мав можливість допомогти — допомагав. «Хто, як не я?» — це кредо його супроводжувало у житті, коли комусь була потрібна допомога, й коли довелося йти захищати Вітчизну.

Матеріали підготували:

Матеріали підготували:

Ляшук Марія Миколаївна, учениця 10 класу Штунського ліцею Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області.

Науковий керівник: Оніщук Катерина Петрівна – вчитель історії та суспільних дисциплін Штунського ліцею Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області.

Список використаних джерел

Список використаних джерел:

1. Мариньоха С. «Не робив на показ, не чекав похвали» // Любомльська громадсько-політична газета «Наше життя»- 2022.- 28 серпня. - С. 2, 4.
2. https://lyuboml.rayon.in.ua/news/530732-u-vishnivskiy-gromadi-poproshchalisya-iz-zagiblim-geroem-valentinom-vavrishem
3. https://insider-media.net/agresiya-rf/na-dnipropetrovshhini-zagnuv-volinyanin-valentin-vavris