Токар Дмитро Олексійович
Він був професійним військовим, учасником миротворчих місій. Понад усе Дмитро Токар любив родину, із задоволенням спілкувався з маленькими онучками – Яриною і Веронікою. На жаль, численні бої залишили шрами на серці захисника. Життя мужнього воїна обірвалося передчасно.
Народився Дмитро Олексійович Токар 1 жовтня 1964 року в селі Лукавці Вижницького району в багатодітній сім’ї. Батьки все життя віддали роботі в колгоспі. Вони зуміли прищепити кожному із дітей любов до праці, доброту, щирість, почуття відповідальності і обов’язку. Дмитрик змалку полюбляв військові ігри, техніку. У 1972-1980 роках навчався в Лукавецькій середній школі. Опісля вступив у Кутське професійно-технічне училище №6, де здобув професію тракториста-машиніста. Працював водієм у рідному колгоспі. Згодом була строкова служба, її відбував в Угорщині. Потім закінчив школу прапорщиків, служив старшиною інженерно-саперної роти. Військова справа стала професією його життя.
У 1986 році Дмитро Токар одружився. Разом із дружиною Людмилою виростили й виховали двох дітей – доньку Аліну та сина Максима.
Деякий час захиснику довелося служити в Забайкальському військовому округу. 1992 року вдалося повернутися на рідну Буковину – в Сторожинець.
У 2003-2004 роках Дмитро Токар був учасником миротворчих місій у Африці. А коли російські окупанти в 2014 році посягнули на святе – рідну землю – став на її захист. У грудні 2022 року воїн був важко поранений. Лікувався в Дніпрі, та, на жаль, хвороба прогресувала. Серце Героя перестало битися 24 липня 2023 року. Він не дожив до свого 59-го дня народження кілька місяців.
Поховали штаб-сержанта Дмитра Токаря в місті Сторожинець на Алеї Слави.
Герої
