Шум Валентин Іванович

Шум Валентин – вірний син України

Чийсь син, чоловік, батько, брат… Зазвичай під час життя мало хто міг охарактеризувати цих людей як героїв. Вони були такими як всі, ходили на звичайну роботу, їздили на відпочинок влітку з дітьми, ходили в ліс по гриби та будували свій будинок. Але потім перед цими простими людьми постав вибір, - захищати свій дім та родину ціною власного життя, чи сховатись вдома і чекати, поки загарбник прийде і забере все сам. Багатьох з тих, хто вибрав перший варіант, це зробило героями. На жаль, посмертно. Одним з тих, хто зробив цей вибір без вагань був житель села Мизове Шум Валентин Іванович.

Народився Валентин Іванович 3 листопада 1969 року, в селі Секунь Ковельського району Волинської області, де і виріс. Був онуком партизана армії ОУН УПА Федосія Шума, двічі репресованого і висланого до Сибіру.

- Про діда, що той був учасником Національного визвольного руху батько нам ніколи не казав, згадують діти Воїна, - певно не знав, бо дідуся він не застав живим, а мати можливо не хотіла казати йому про це.

В 1987 році був мобілізований до радянської армії. Службу проходив в місті Владивосток. Повернувшись з армії у званні старшого сержанта морської піхоти, воїн одружився, в шлюбі мав двох доньок.

Жив з сім’єю в селі Мизове, що на Старовижівщині.

З 2019 року разом з дружиною та іншими односельцями відстоював ідею переходу місцевого храму у підпорядкування Православної церкви України. В ході баталій громада досягла результату, і покійний приймав активну участь в благоустрої своєї церкви.

24 лютого 2022 року, дізнавшись, що почалась повномасштабна війна, з самого ранку він поголив голову та почав збирати речі до військкомату. Маючи численні проблеми зі здоров’ям, готовий був воювати, не вагаючись, згадує дружина. Десь близько обіду отримав повістку і востаннє вийшов з рідного дому.

В складі 14 ОМБР був відправлений спочатку в Житомирську, потім в Київську область. Там воїни почали деокупацію захоплених ворогом території, та встигли звільнити кілька сіл Бучанського району. Ввечері 7 березня 2022 року вони з побратимами потрапили в засідку в селі Дмитрівка Київської області та мужньо прийняли бій. В цьому бою Валентин Іванович, та ще 26 воїнів загинуло. [1]

Довгий час вважався зниклим безвісти, і лише 28 серпня 2022 року, через майже півроку пошуків, підтвердилась його загибель. 30 серпня Валентина Івановича поховали в рідному селі Мизове. [2] Попрощатися з воїном приїхали сотні людей – родичі і просто знайомі. Доньки згадують, що кожен, хто згадував батька, не розказав жодної сумної історії, всі крізь сльози сміялись і сміються кожен раз, коли кажуть про нього. Він був дуже життєрадісним і доброзичливим. І назавжди в пам’яті близьких залишиться таким! А в серці України завжди буде болючою раною!

Вічна пам’ять вірному синові України!

Матеріали підготували:

Михалевич Іванна, учениця 10 класу Мизівського ліцею Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області

Науковий керівник: Ященко Майя Василівна, заступник директора з навчально-виховної роботи Мизівського ліцею Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області