Марушко Вадим Степанович

Ангел, народжений серед людей – Вадим Марушко

Вісім довгих років на Сході України точилися бойові дії. Тисячі українських воїнів не повернулися додому. Але зима 2022 року змінила все ще кардинальніше. Жорстокий безбожний ворог з російської федерації напав на всю територію України і руйнує її й досі. Трагедія родин загиблих воїнів - це трагедія нашого села, усієї нашої держави. Обездолені жінки, осиротілі діти,  в чиїх очах вічна скорбота - результат жорстокої війни, яку веде з Україною росія .

9 квітня 1994 року у с. Смолигів у сім’ї Степана та Інни Марушків народився маленький чорнявий хлопчик, якого назвали Вадимом.

Свою шкільну дорогу Вадим Марушко розпочав у Смолигівській школі. Хлопчина зростав вихованим та дисциплінованим учнем, фізично загартованим юнаком, який успішно поєднував шкільне навчання, допомогу батькам по господарству та відпочинок з однолітками. Веселим і доброзичливим запам’ятали його вчителі та однокласники. Зі слів його наставників, Вадим був хорошим другом творчим, позитивним.

У важливий переломний момент історії рідної держави Вадим не залишився осторонь. Після Революції Гідності та Майдану у 2014 році Вадим пішов добровольцем до лав Збройних сил України та проходив службу в зоні проведення антитерористичної операції. Подальші 5 років життя Вадима у війську були відповідальними, активними, непередбачуваними та пізнавальними. Військовий завжди розвивався, удосконалював свої знання, навчався на курсах, відпрацьовував навички на полігонах. У цей період він познайомився з багатьма людьми, знайшов справжніх друзів, побратимів по службі та життю. Вадим сам був гарним другом надійним, безвідмовним.

Події, які відбувалися на Україні з 24 лютого 2022 року, вразили всіх і сім’ю Вадима особливо. Тривожний дзвінок від матері про повномасштабне вторгнення на територію України ворогів та терміновий виклик з військової частини змінив життя назавжди. Жодні вмовляння матері та дружини не змогли зупинити щирого українця та патріота. Вадим твердо вирішив їхати і захищати рідну землю.

Протягом першого місяця потрібно було відповідально підготуватися, пригадати військові навички, попіклуватися про рідний дім та маму, яка залишалася сама.

Вадим завжди телефонував рідним надсилав оптимістичні відео…. Він щиро вірив в перемогу Але доля невблаганна…Смерть застала його в рідному краї, коли він повернувся на ротацію. Поховали Вадима у рідному селі Смолигів.