Бортник Дмитро Валерійович

Народився Дмитро Бортник в смт. Парафіївка на Чернігівщині 24 серпня 1992 р. Він рано залишився без батьків: без мами у 7 років, а без тата у 8. Його разом із братом виховувала бабуся Ганна Іванівна. З 1998 р. навчався в Парафіївській школі. За період навчання проявив себе як здібний і старанний учень. Перша вчителька хлопця Кот Валентина Олександрівна поділилася спогадами про Дмитра: «Дмитрик був рухливим, розумним хлопчиком. Втрату його батьків ми переживали разом. «Впасти на коліна» хлопцеві не дала надзвичайна підтримка бабусі Галини Іванівни. Зростав Дмитро у любові й турботі цієї надзвичайної жінки. З першого класу він мріяв стати військовим пілотом. Ця мрія стимулювала його до гарних результатів у навчанні. На уроках був  уважним,  мав про  все свою думку.  І вже,  коли  мрія здійснилася, розповідав із любов’ю про свій літак, показував фото. А я пишалася своїм учнем і його досягненнями. Була впевнена, що хлопець завжди знайде креативне рішення в найскладнішій ситуації. Я не вірила й не вірю, що його немає, він живе у моїй пам’яті і в моєму серці.»

Як бачимо зі спогадів Валентини Олександрівни, ще зі школи в Дмитра була мрія стати льотчиком, тому він так наполегливо крокував до її здійснення, хотів підкорювати «небесні глибини», стояти на захисті своєї країни. І йому це вдалося.

Першою сходинкою до мрії стало навчання в Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Професійну освіту Дмитро здобув у Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба.

Після закінчення університету пілота направили в м. Старокостянтинів, у військову частину 2502. Юнак не зупинився на досягнутому і вже у 2017 році закінчив магістратуру.

З 2014 року служив у складі 7 Бригади тактичної авіації імені Петра Франка. Брав участь в АТО, згодом – в ООС. Він служив пілотом на розвідувальному літаку СУ-24МР. Виконував бойові вильоти.

Чоловік не забував свою малу батьківщину, Парафіївку, і часто приїжджав відвідати бабусю Ганну, тітку Наталію. Тут він зустрів свою майбутню долю. Наталія, як і Дмитро, родом з Парафіївки Чернігівської області. Ще маленькими вони у складі однієї команди їздили до Італії за спеціальною програмою: Наталія – як дитина з багатодітної сім'ї, Дмитро – як сирота. Молоді люди час від часу спілкувалися, а шість років тому, у 2016 році Дмитро приїхав до Наталії в Київ, де дівчина тоді мешкала й працювала, із великим оберемком польових квітів. «Ми пішли в кафе, довго говорили, сиділи під вечірнім зоряним небом, і на цьому наше побачення закінчилося. Він поїхав до Старокостянтинова, де вже служив на той час, і кожен продовжив будувати своє життя», - згадує Наталія. Через три роки Наталія вже працювала в Італії, тоді був короновірусний  карантин,  вони  знову  почали  переписуватися  із Дмитром – це тривало кілька місяців. Згодом Дмитро запросив Наталію до Старокостянтинова на екскурсію. І дівчина погодилась. 6 грудня 2021 р., у день народження дівчини, Дмитро освідчився коханій. Молодята почали будувати своє сімейне гніздечко. А згодом Наталія дізналася, що вагітна. Обоє раділи й будували плани на майбутнє, які згодом нещадно обірвала війна.

Після окупації України росіянами Дмитра направили на перепідготовку, і його літак став виконувати завдання бомбардувальника. Він пілотував свій літак у найгарячіші точки: нищив ворожі склади з боєприпасами, техніку, живу силу ворога. Дмитро з усіх сил наближав перемогу.

15 квітня 2022 року під час війни молодята побралися, Наталія чекала на первістка. Наталія і Дмитро були щасливими разом, раділи кожному дню. Про кожен крок разом молода дружина згадує з захопленням: «У Діми день народження 24 серпня, він завжди говорив, що «я такий же незалежний, як і наша країна». У цей день він був у ротації, але коли приїхав 4 вересня, я організувала для нього свято так, як він хотів. Ми відсвяткували його 30-річчя з друзями».

Зі слів Наталії, ми також можемо дізнатися про характер та захоплення нашого відважного земляка. Дмитро був дуже терплячим, цілеспрямованим, турботливим і уважним чоловіком, одночасно мужнім і чуйним, ніжним, романтичним і сильним. Він ніколи не піддавався паніці. Захоплювався історією, писав вірші, грав на гітарі. Мріяв політати  на  сучасних  американських  винищувачах.  Написав  книгу «Один день» про курсантське життя і перше кохання.

Напередодні трагедії, Наталія поганого не відчувала. 10 жовтня пара повернулася з Чернігівщини, де жінка познайомила коханого з мамою та сестрами.

12 жовтня 2022 р. пілот вийшов у свій останній політ. У цей день він дізнався, що у них з Наталею буде донечка. У небо піднявся щасливим. Дмитро встиг виконати бойове завдання. Але на розвороті додому літак накрив ворожий вогонь. Екіпажу вдалося катапультуватися. Проте Дмитро не вижив, так як, швидше за все, був смертельно поранений ще в літаку. Сталося це біля с. Жоржівка на Полтавщині.

Список використаних джерел

Інформація із розповідей рідних та знайомих