Ямницький Юрій Миколайович
Юрій Миколайович Ямницький народився 6 травня 1975 року у місті Вижниця. Після закінчення дев’ятого класу Вижницької школи ім. Ю.Федьковича став студентом Чернівецького професійно-технічного училища №5, де опанував професію столяра з виготовлення меблів. Справа, яку обрав, була йому до душі, адже виріс в краї, де багато лісів, і майже кожен вміє працювати з деревом, вдихаючи в нього друге життя та перетворюючи на прекрасні вироби.
Трудову діяльність розпочинав у Вижницькому деревообробному комбінаті. Її перервала служба в армії. І хоча це був уже початок 90-х років, служити довелося на півночі росії, у Мурманську, а згодом – старшим матросом у Севастополі у лавах морської піхоти, сапером за фахом. Після звільнення повернувся в рідну Вижницю. Працював на деревообробному підприємстві, згодом – як приватний підприємець. До роботи ставився не тільки відповідально, а творчо, з любов’ю, вкладаючи часточку душі, і дерево в його руках ніби оживало. Виготовляв чудову сувенірну продукцію, наповнюючи її теплом свого серця. Упродовж певного часу працював охоронцем в Ощадбанку. Щоб забезпечити родину з 2018 року їздив за кордон, підшукуючи роботу пов’язану з деревом, адже вмів це найкраще і його «золоті» руки створювали найвибагливіші замовлення – меблі для яхт, сходи, будинки на колесах (кемпери) та меблі для їх облаштування. Можливо, так відчував себе ніби вдома, у рідних Карпатах.
У перші дні повномасштабної війни пішов у військкомат ‒ і вже 4 березня 2022 року був мобілізований у стрій 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Два тижні служив у Мукачевому, а з середини березня ‒ в Запорізькій області. На початку травня отримав контузію, але після лікування в госпіталі повернувся на позиції. Захищав міста Апостолове, Зеленодольськ Дніпропетровської області, а пізніше брав участь в контрнаступі на Херсонському напрямку.
Дружина Тетяна згадує: «Ми постійно були з Юрою на зв’язку, він телефонував щодня вранці та ввечері, спілкувався зі мною та дітьми через відеозв’язок. Ми підтримували одне одного словом. Якщо не було змоги зателефонувати, все одно знаходив можливість відправити повідомлення, що все добре, тільки щоб ми не переживали. 2 вересня вранці востаннє надіслав смайлик, а ввечері вже повідомлень не дочекалися».
5 вересня зателефонував командир взводу і повідомив, що сталось непоправне. Юрій загинув під час наступальних дій поблизу населених пунктів Нововознесенськ та Миролюбівка Херсонської області. Цього ж дня додому принесли похоронку. Юрій Ямницький загинув, визволяючи українську землю від російських окупантів. 2 вересня 2022 року воїн потрапив під ворожий танковий обстріл.
Військовослужбовець із Києва Григорій Кричун, який навчався у Вижницькому коледжі, служив з Героєм в одній бригаді, написав: «Юрій Ямницький, громадянин України, справжній українець, буковинець, з початку повномасштабної війни долучився до лав Збройних Сил України. Тримав оборону на запорізькому напрямку, не даючи ворогу пів року взяти місто Оріхів. У серпні 2022-го приєднався до контрнаступу на південному напрямку зі звільнення від окупантів території Херсонської області. Постріл ворожого танка обірвав життя сміливого солдата, батька двох дітей, зразкового сім’янина. На 47-му році життя, на 191-й день війни, 2 вересня 2022 року Юрій віддав життя за оборону нашої країни. Побратими 2-го батальйону 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади пам’ятають твій подвиг і ніколи не забудемо тебе, Юрій Ямницький. Вічна пам’ять. Слава Героям України!»
Поховали воїна 9 вересня 2022 року у рідному місті Вижниця. У захисника залишилася дружина та двоє дітей.
Герої
