Бучацький Дмитро Олексійович
Дмитро Олексійович Бучацький народився у селі Мілієве Вижницького району в 1994 році. Закінчив Міліївську школу, навчався у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича. Коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, хлопець перебував за кордоном.
І міг не приїжджати… Але воля його і думка були інші: «Як я буду людям в очі дивитись?», ‒ сказав Дмитро і пішов у військкомат. Був стрільцем однієї з військових частин Збройних Сил України.
Двадцятого червня 2022 року їхній підрозділ заступив на бойове чергування. Спочатку Лисичанський напрямок, потім Соледар, Бахмут, Званівка…
Дмитро Бучацький загинув 2 грудня 2022 року під час мінометного обстрілу, отримавши смертельні поранення поблизу населеного пункту Білогорівка Бахмутського району Донецької області.
У рідному селі розповідають, що звістка про те, що війна забрала молоде життя, облетіла Мілієве і чорним круком стала над рідною домівкою Героя-юнака. Дмитру Бучацькому було всього лише 28 років. Односельчани назавжди запам’ятали його відкритим та усміхненим. Навіть коли просто говорив – усміхався ямочками на щоках, – таким згадують Дмитра побратими з 10-ї гірсько-штурмової бригади, 2-го взводу, відважні «едельвейси». Боєць з позивним «Болгарин» розповідав, що у нього склалося враження, нібито Дмитро був безсмертним, без страху і вагань брав до рук зброю, йшов у бій за рідну землю. Він був хорошим другом, бійцем, мав велике і добре серце.
«Я зрозумів, що він був дуже начитаним, бо часто цитував слова великих полководців минулого й сучасності. А ще часто жартував і цим підтримував позитивний бойовий дух бійців», – додає військовий.
В останню дорогу до місця вічного спочинку несли Героя саме вони – фронтові друзі-«едельвейси». Поховали Дмитра Бучацького у рідному селі.
З коханою Ангеліною Дмитро взяв шлюб у вересні, під час короткої відпустки. Небо подарувало їм коротку мить земного щастя. Війна перекреслила назавжди їхні мрії – мрії про щасливе життя в рідній Україні, про майбутніх дітей.
У Героя залишились також батьки, сестра, дружина, бабуся.
Посвята Дмитру Бучацькому від Олени Будзан:
«Почорніла згорьована мати,
Покотилась селом страшна звістка,
Що героя везуть додому –
Це до хати остання поїздка.
Як почув, що війна почалася,
Повернувся з Берліну до хати.
Бути осторонь він не може,
Свою землю пішов захищати.
Не судилось війну пережити.
Ворог влучив.
Забрав найдорожче!
Юнакові би жити і жити.
Дочекатись дітей…, подружити.
При каплиці його поховали.
Сира глина лягла йму на груди.
Будуть квіти цвісти на могилі
І Героя ніхто не забуде».
Герої
