Дідовець Владислав Сергійович

Дата народження:

07.03.1997

Дата загибелі:

23.03.2023 (26 років)

Місце народження:

Україна, Житомирська область, Житомирський район, Пулини

Місце проживання:

Україна, Житомирська область, Житомирський район, Пулини

Місце загибелі:

Україна, Донецька область, Бахмутський район, Міньківка

Місце поховання:

Україна, Житомирська область, Житомирський район, Пулини

Військова служба:

Замкомандир бойової машини, 30 ОМБР імені князя Костянтина Острозького, перший взвод, шоста механізована рота, другий механізований батальйон А0409

Позивний:

Патрон

Нагороди, відзнаки:

Орден «За мужність» III ступеня посмертно

Владислав зростав у любові, мав двох старших братів. Він був дуже працьовитий, до цього його привчали старші брати і батьки. Ще захоплювався мотоциклами, спортом, плаванням, любив футбол.

Юнак з дитинства мріяв стати офіцером. Після 9 класу навчався в місцевому училищі в Пулинах на водія-механіка, щоб отримати права. Закінчив його з відзнакою. Потім вступив до агроколеджу в Житомирі, щоб здобути професію інженера-механіка. Закінчивши коледж, Владислав у 19 років підписав контракт та пішов служити в АТО.

Перед початком повномасштабного вторгнення зламав собі ключицю. Незважаючи на свою травму, з перших днів війни пішов у військкомат. Навчав хлопців військової справи і відповідально ставився до служби. Був інструктором у Запорізькій області. У Владислава був швидкий кар’єрний зріст, за короткий термін перебування на службі його призначили старшим солдатом, згодом замкомандиром бойової машини 30 ОМБР імені князя Костянтина Острозького, першого взводу, шостої механізованої роти, другого механізованого батальйону А0409. Його позивний був «Патрон», але побратими також називали його «Безстрашний». Він був прикладом для своїх побратимів, був відважний, добре показував свої організаторські здібності. Захисника любили і поважали його бойові побратими. Він героїчно рятував життя, витягував із найпекельніших місць, відважно йшов у бій і ніколи не відступав. Владиславу довелося побувати на усіх напрямках фронту, де він відбивав атаки ворога та звільняв наші території.

Останній бій відбувся під Бахмутом у с. Міньківка. Військовий боровся до останнього, відтягнувши свого пораненого побратима, повернувся назад - і туди прилетів снаряд. Владислав був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно. Похований у рідному селищі Пулини.

Владислав назавжди залишився у наших серцях Героєм, який став на захист України, своєї сім’ї і всіх кого, любив.

Матеріали підготували:

Матеріали підготували: Кравченко Марія, Васильчук Тетяна і Оборський Владислав - учні 11-Б класу Пулинського ліцею Пулинської селищної ради Житомирського району Житомирської області