Панькович Сергій Володимирович

Народився 21 березня 1983 року в смт Парафіївка Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області. Сергій був другою дитиною в родині: старшою була сестра Людмила, а наймолодшим – брат Микола. З 1989 по 1998 рік навчався в Парафіївській середній школі № 1.

Родину Паньковичів спіткало тяжке горе: діти рано залишилися круглими сиротами, а в 2015 році помер і брат Микола. Складно довелося Сергієві в житті, адже здебільшого він міг розраховувати
виключно на самого себе. Був доброзичливим, не цурався роботи, допомагав тим, хто цього потребував. Працював в КП “Добробут”. В умовах повномасштабної війни долучився до лав ЗСУ.

Загинув 22 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання на північно-східному напрямку. Похований 04 вересня 2024 року в с-щі Парафіївка Прилуцького району Чернігівської області [25].
Ми записали спогади хрещеної матері Героя Пінчук Ніни Михайлівни. Вона розповіла нам наступне: « Сергійко ріс в дружній багатодітній родині. Батько Володимир працював електриком, мама Надія працювала оператором машинного доїння в колгоспі ім Карла Марса. Крім Сергія в родині був ще його брат Коля і сестра Людмила. Довго родина жила в старенькій хатині. А потім побудували новий просторий дім. І було б все добре, але чорна рука смерті пробралася в родину Паньковичів. Спочатку трагічно загинув батько Володимир, а потім від тяжкої хвороби померла мати Надія. Дітей забрали дідусь з бабусею. Сестра Люда рано вийшла заміж у Ічню. А хлопці продовжували жити з бабусею і дідусем. Виросли добрими, доброзичливими. Через те, що рано залишилися без батьків Сергій і Микола цінували будь яку увагу і турботу з боку інших людей. І самі такі були. Всім допомагали, нікого не ображали. Та знову біда «постукала» у дім Сергія. Спочатку померли бабуся і дідусь, а потім рано пішов з життя і брат Микола. Сергій залишився сам. Особисте життя не склалося: дружини і дітей не мав. Єдиною рідною душею для нього залишилася сестра Люда. Він постійно підтримував з нею родинні стосунки. Допомагав їй і племінникам. Попри своє нелегке життя завжди був оптимістом. Навесні 2024 р. був мобілізований. Не сховався, а мужньо пішов захищати країну від загарбника. Коли Люда сестра йому телефонувала, то заспокоював її: « Не переживай. У мене все добре. Я повернусь, допоможу тобі з ремонтом». Але не склалося. Загинув.»

Список використаних джерел

Зі слів рідних і близьких