Кузьмін Михайло Романович

Навчався в Рудниківській ЗОШ I-Iii ступенів, яку закінчив у 2014 р. зі срібною медаллю. Полюбляв точні науки, особливо математику. Після закінчення школи вступив до Чернівецького Національного Університету на факультет комп'ютерної інженерії. У 2018 р. здобув ступінь бакалавра, а у 2019 р. - ступінь магістра. На кафедрі пам"мають Михайла як здібного студента та надійного товариша, фахівця своєї справи, щиру людину з гарною вдачею. Із грудня 2018 р. до мобілізації працював старшим продавцем-консультантом у відділі техніки магазину "Епіцентр" м. Чернівці . За час роботи зарекомендував себе як відповідальний, цілеспрямований, сумлінний і кваліфікований працівник. Користувався повагою та авторитетом у колективі. Попереду було ціле життя, безліч планів та нездійсненних мрій. Але страшна війна зробила свої "корективи". 27 липня 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ. Проходив службу у взводі зв'язку 456 батальйону 141 окремої піхотної бригади військової частини А4949 на посадах радіотелефоніста відділення управління командира батальйону взводу зв'язку, оператора FPV дрона. Пройшов немалий шлях професійної військової підготовки із багатогранними профілями. Він став мужнім захисником, сильним і відповідальним, впевненим в тому, що він може зробити все від нього залежне. І він був здатний на це, бо був справжнім майстром у всьому за що брався. За мужні і самовіддані дії при захисті Батьківщини отримав статус Учасника Бойових дій. В телефонних розмовах і повідомленнях ніколи не скаржився, ніколи не казав, що йому щось не подобається. Завжди заспокоював "все добре". Був одним із взірцевих воїнів і назавжди залишився в пам'яті своїх побратимів та командира Андрія Маркір'єва (Baloo) спогадами : "Я хочу щоб рідні, земляки мого бойового друга, побратима знали - Михайло був кращим. У всьому - у діях, вчинках, думках, помислах... це надзвичайно світла людина. Надійний друг. Вірний побратим. Про таких, як Михайло, говорять - з ним би я пішов у розвідку. От Кузя ( так ми шанобливо його називали у солдатській родині) саме такий Був... Коли він до мене попав на співбесіду, я запитав- що тобі найбільше подобається робити, він відповів - що від мене треба, те я й робитиму, він був найдосвідченішим, швидко всьому вчився.... І я всім твердо кажу - мій побратим справжній Герой. Він патріот, мотивований захисник, людина з добрим серцем і відкритою душею. З ним легко і надійно. З ним просто і впевнено. Я не можу, мені важко писати слово БУВ. Такі Герої як Михайло Кузьмін, наш Кузя не вмирають, він назавжди в моїй пам'яті, в пам'яті кожного його побратима." Безжальна війна обірвала його життя в неповних 28 років. Навіки пам'ять про нього буде жити і вічним болем залишиться у душах рідних і близьких людей." Михайло був одним з тих кого важко забути. В ньому було щось таке, що привертало увагу: це якась внутрішня сила, доброта, які залишили глибокий слід в кожному, хто його знав. Його усмішка була справжньою і щирою, А яскраво блакитні очі, здавалось, були відкриті для всього світу, до всіх людей навколо. Спокійний і завжди усміхнений. Його серце було чуйним, а погляд - рішучим і впевненим. Він був тим хлопцем, до якого могли звернутися всі і за допомогою у навчанні, і за порадою щодо життя. Його доброзичливість завжди вражала Міша Кузьмін - це той світлий промінчик, який не згасне в серцях всіх, хто його любив, кому він був дорогим і близьким" -зі слів класного керівника Людмили Петрівна Мандрусяк. "Мій син був таким, ким може пишатися кожна мати: привітний, чесний, добрий, щирий відважний, завжди готовий прийти на допомогу. У нього було велике серце. Я завжди захоплювалася його рішучістю, його силою духу. Навіть у найважчі хвилини він не дозволяв собі скаржитися. Коли дзвонив з фронту, його голос був завжди спокійним і впевненим. А я, почувши його голос, молилася щоб цей дзвінок не був останнім. Кожен його дзвінок був як ковток свіжого повітря. Я чула його голос і на хвилинку могла повірити, що все добре, що небезпека далеко . Я ніколи не забуду той день, коли він прийшов у відпустку, я побачила його, такого дорослого, змужнілого, з легкою усмішкою на обличчі, хоча його очі були серйозними. Ці очі бачили більше, ніж я могла собі уявити.. я часто думаю про ті дні, коли він востаннє був вдома: він багато жартував, розповідав про свої плани на майбутнє, говорив як багато значить підтримка. Його останній приїзд назавжди залишиться зі мною як найсвітліший і найболючіший спогад. Я ніколи не забуду його очі небесного кольору, які завжди сяяли. Ця небесна блакить була в ньому особливою - як відображення його душі чистої, доброї, сповненої любові до життя. Його немає поруч, але я знаю він живе у своїх вчинках, у спогадах друзів, у людях яким він допоміг. Його добро не згасне, його усмішка буде завжди зі мною. Він був для мене не просто сином - він був світлом, яке наповнювало моє життя сенсом. Не серед нас, та разом з нами в думках, у пам'яті, в серцях.

Матеріали підготували:

Кузьмін Леся, мати загиблого Героя Михайла Кузьміна

Список використаних джерел

Спогади командира взводу, класного керівника, особисті спогади, біографія