Герець Іван Степанович

Іван Герець – у строю Небесного Легіону Волині

Яке це страшне слово «війна»! Не так давно воно було для нас далеким, зрозумілим лише з уроків історії. А тепер ми говоримо про неї, як про найстрашнішу сторінку нашого сьогодення. Надовго залишиться в нашій пам’яті 2014 рік – початок російсько-української війни, Революція Гідності, перші бойові зіткнення сил АТО (Антитерористична операція) в Донецьку та Луганську, Іловайський котел…

Ранок 24 лютого 2022 рік… Чиста блакить українського неба здригнулася від вибухів ворожих «Градів». Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Вона повністю зламала наше життя, принесла сум, сльози, смерть, руйнування…

Ми знаємо: Україна ніколи не вела загарбницьких війн. Але за які гріхи впродовж не одного століття вона розплачується кров’ю свого народу?

У самому серці України, де мальовничі краєвиди поєднуються із її багатовіковою історією, розташована наша Волинь. Цей куточок землі – символ мужності, сили та відданості… Це символ героїзму! Саме тут, серед небесних просторів, піднімається Легіон воїнів Волині, який зібраний із наймужніших синів і доньок нашої рідної землі, які віддали своє життя за національну цілісність нашої держави, за збереження та процвітання рідної мови, за щасливе майбутнє українського народу.

Небесний легіон Волині поповнив і наш земляк – Герець Іван Степанович.

Усього 36 років відміряла доля захисникові України, та своє життя прожив він гідно. Усі, хто знав Івана, з ким його зводила життєва дорога, відгукуються про нього як про дуже добру, відповідальну людину, вірного друга й побратима, мужнього, відважного та щирого патріота рідної землі.

Народився Герець Іван Степанович 20 лютого 1985 року в селі Любешівська Воля Любешівського району Волинської області. Після закінчення загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів с. Любешівська Воля продовжив навчатися у Любешівському професійно-технічному училищі №25 за спеціальністю «майстер сільського будівництва».

У листопаді 2003 року був призваний на строкову службу до лав Збройних сил України, яку проходив півтора року в місті Києві, в/ч 143533А, здобувши військову спеціальність «мінометник». За час проходження служби зарекомендував себе із позитивної сторони. Завжди був щирим, відкритим, відповідальним. Після закінчення військової служби, коли ставав на облік у військкоматі, йому повідомили, що у випадку бойових дій буде відправлений до 51-ої ОМБР м. Володимир-Волинського. Тоді юнак і подумати не міг, що доведеться воювати і, тим більше, що побуває в самому пеклі під назвою «полон». Іван повернувся до рідного села, будував плани, мріяв про майбутнє. Почав працювати у комунальному господарстві «Любешів-Комфорт-Сервіс».

Та всі плани змінила війна… У березні 2014 року Іван Герець отримав повістку і став на захист своєї держави в складі бійців 51-ої ОМБР м. Володимир-Волинського, в/ч А2331. Протягом місяця проходив навчання на полігоні м. Рівне. Брав участь в АТО у Донецькій та Луганській областях з 19.04.2014 р. по 27.07. 2014 р.

На початку серпня 2014 року Івана та його побратимів направили до Іловайська. 10 серпня розпочалися перші бойові зіткнення між українськими військовими й озброєними ворожими формуваннями, так званої ДНР, за активної підтримки збройних сил Російської Федерації за один із стратегічно важливих об’єктів Донбасу.

24 серпня підрозділи АТО зазнали вагомих втрат. Пізно ввечері, о 23.45, Іван зателефонував рідним, попрощався – і зв'язок із воїном обірвався… А далі – щоденні переживання рідних, довготривале очікування дзвінка від сина, у відповідь – мовчання…

З глибоким сумом та болем в очах ділиться спогадами Іван Герець з журналісткою газети «Нове життя» Валентиною Кундик про те, як потрапив до рук бойовиків, що там пережив, хто допоміг повернутися додому.

«…При виході з Іловайського котла 29 серпня бійці окремої 51-ої ОМБР разом з іншими військовими підрозділами потрапили в оточення ворожих військ. Нашим захисникам обіцяли «зелений коридор», однак цього не сталося. Колонами їхали наші бійці, так званим «коридором», коли відкрили стрілянину. Розпочалися артилерійські обстріли звідусіль. Багато загинуло, а хто залишився живим, розбіглися в різні сторони. Іван та ще п’ятнадцять чоловік із різних підрозділів разом рятувалися. Три доби намагались вийти з оточення, переховувалися у соняхах на людських полях та у лісопосадках. Увесь цей час наші хлопці були без їжі, води, з важким бомбардуванням на плечах. 31 серпня дісталися села Нова Катеринівка, яке було окуповане російськими сепаратистами. Наших бійців захопили в полон, відвезли у Донецьк та привели до лідера ДНР Олександра Захарченка. Він давив на психіку, хотів завербувати до себе, обіцяючи «золоті гори», і все твердив: «Донбас ніколи не був українським!» Коли хлопці знехтували усіма пропозиціями, їх відвезли до Донецької військової частини і поселили у маленьку кімнату, де можна було лише присісти. Наших захисників водили на роботу – розбирати завали. На день давали лише ложку каші та ковток води…»

У цей час мати Івана Герця оббиває всі пороги військкоматів у пошуках сина. Волинські активісти створили у фейсбуці групу «Віримо...Чекаємо...!» на підтримку визволення з полону бійців 51-ої ОМБР.

5 вересня було підписано угоду про звільнення заручників під час зустрічі тристоронньої контактної групи у Мінську, в якій брали участь відома українська співачка Руслана Лижичко та перемовник Володимир Рубан. І вже 7 вересня Іван Герець був звільнений з полону.

За сумлінне виконання військового обов’язку Іван Герець був неодноразово удостоєний відзнак та нагород:

• медалі «За участь в антитерористичній операції», «За оборону рідної держави» (наказ №1 від 15.10.2015 р.),
• пам’ятні нагрудні знаки «Ветеран війни», «Іловайськ-2014» (наказ №1 від 28.08.2017 р.)

Нашому земляку довелося по-новому звикати до мирного життя. Після повернення додому він почав займатись волонтерством, вступив до лав ГО «Воїни АТО Любешівщини» та почав допомагати нашим воїнам. Працевлаштувався пекарем на роботу в мініпекарню «Пекарське діло».

Про полон Іван не любив говорити, та інколи ділився спогадами. З тремтінням у голосі згадував своїх побратимів, які навічно залишилися лежати у донецькій землі, про нелегке життя на війні, про солдатську єдність та братерство.

Час, проведений на війні та у полоні, негативно відобразився на здоров’ї воїна. Протягом тривалого часу проходив лікування та реабілітацію у Луцькому військовому госпіталі. Завдяки сильному характеру він ніколи не скаржився на свої проблеми, був завжди поміркованим, життєрадісним, хоча в душі тримав неспокій. Найбільшим потрясінням для Івана стала смерть матері. Дуже переживав, важко переносив біль втрати найріднішої людини.

17 травня 2021 року серце героя не витримало – і він пішов у вічність – поповнив Небесний легіон захисників України.

Герець Іван назавжди залишився у теплих спогадах рідних, друзів, до яких він приходить уві сні й запевняє з ледь помітною посмішкою: «У мене все добре…». 

Герої не вмирають – вони живуть у наших серцях. Доземний уклін тобі, наш захиснику, шана та світла пам’ять!