Парфенюк Олег Володимирович

Рожищанин — Олег Парфенюк

Герой той, хто присвятив своє життя чомусь
більшому, ніж він сам...

Джозеф Кемпбелл

Олег Володимирович Парфенюк народився 12 листопада 1981 року в місті Рожище. Виріс у багатодітній сім’Ї.

У 1989 році пішов у перший клас Рожищенської середньої школи №2, закінчив 8 класів у 1997 році, продовжив навчання у вечірній школі м. Рожище. Із дитинства любив працювати з деревом. Влаштувався на роботу. Пізніше працював на місцевому підприємстві з виготовлення меблів. Згодом ця справа стала для нього улюбленим хобі. Олег мав тонку натуру, бачив прекрасне у буденному, в душі був мрійником і фантазером. Виготовляв чудові меблі на замовлення. Після одруження працював у сімейному бізнесі.

Олег був щиро віруючою людиною,ревним католиком та міністрантом в костелі Преображення Господнього міста Рожище.

Під час повномасштабної війни він приєднався до місцевої територіальної оборони. З друзями патрулювали вулиці міста, прилеглі до районної лікарні, плели маскувальні сітки, організовували чергування.

В армії не служив. У березні 2022 року йому вручили повістку із Другого відділу Луцького РТЦК та СП. Тринадцять разів із пункту збору Олега повертали додому. Захищати рідну землю від російського окупанта пішов 20 квітня 2022 року. Спочатку пройшов підготовку на полігоні у місті Яворів. Навчання тривало 10 днів. Потім новобранця перекинули у місто Фастів. На п’ять днів пощастило попасти додому (сім’я в цей час перебувала у Польщі). У липні перекинули на Схід України , у Донецьку область, де йшли активні бойові дії. Під час виконання бойового завдання був травмований, проте сім’я про це не знала.

Парфенюк Олег Володимирович — позивний “Листочок”, кулеметник відділення снайперів 214 окремого спеціального батальйону OPFOR - щоденно виконував бойові завдання. При нагоді зв’язувався із сім’єю. І раптом перестав виходити на зв’язок. Дружина серцем відчула біду. Останнє смс дружині : “Ми їдемо...” І обірвався зв’язок ... Обірвалось життя ...

Через деякий час командир повідомив, що 21 жовтня 2022 року Олег загинув внаслідок мінометного обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Бахмут Донецької області.

У мирному житті він був далекий від військової професії, але не міг стояти осторонь, бути байдужим. Тому долучився до лав Збройних Сил України, мужньо боронив свою Вітчизну від ворога.

Олег був прикладом відваги, стійкості, витримки для інших бійців на полі бою. А в житті — він просто щира людина і вірний побратим.

Чин похорону відбувся у неділю, 30 жовтня. Воїна — героя відспівали у римо — католицькому костелі Преображення Господнього міста Рожище. Чин Пресвятої меси, як і обряд поховання, здійснив єпископ — ординарій Луцький римо — католицької церкви в Україні Віталій Скомаровський спільно з священниками Луцької дієцезії. Попрощатися з ним прийшло дуже багато людей: родина, друзі, сусіди та небайдужі жителі громади. Після літургії траурна процесія вирушила через місто на кладовище, де Героя Олега Парфенюка поховали з усіма належними почестями. Його пам’ятатимуть щирим патріотом, успішним підприємцем, оптимістом, завжди готовим прийти на допомогу, люблячим чоловіком та хорошим батьком.

Ми прагнемо, щоб історії з життя наших звичайних людей, які на цей час є героями, надихали нашу молодь і виховували в ній патріотизм, любов до свого краю, відданість і відповідальність, бо цього в даний момент так потребує наше суспільство.

Спогади першої вчительки Оршулік Катерини Миколаївни

Олег навчаючись у початкових класах, проявив себе хорошим учнем. На уроках завжди працював зосеререджено, ставив питання про нове, незрозуміле, виявляв самостійність у роботі.

З усіх предметів полюбляв фізичну культуру, малювання,де він відчував себе дуже впевнено.Любив спостерігати за природою, птахами , тваринами, рослинами. Олег добре співпрацював у групі. Дуже товариський, мав багато друзів, не конфліктував з однокласниками, завжди знаходив з ними спільну мову. У класі мав позитивний статус. Діти його поважали, прислуховувалися до його думок. Завжди спокійно і ретельно виконував дане йому доручення або прохання. Олег був врівноваженим, вихованим у спілкуванні з однолітками та вчителями. Дуже любив читати. На знак вдячності, закінчуючи 4-ий клас , одну з книжок своєї бібліотеки, подарував мені. Ця книжка — Рафаеля Сабатіні

“ Одіссея капітана Блада” — зберігається в мене до цих пір.

Спогади дружини Парфенюк Юлії Анатоліївни

Історія кохання довжиною в дев’ятнадцять років. Шість років зустрічалися, тринадцять прожили у щасливому шлюбі.

Я дякую Аліку, за те, що з’явився у моєму житті! Він показав мені як виглядає справжнє КОХАННЯ. Я дякую за донечку Дарію — сенс нашого життя ... Він її обожнював ... і я ОБІЦЯЮ робити все можливе і неможливе в цьому житті, щоб вона була щаслива. Для неї він був готовий дістати зірочку з неба. Тепер це моя місія... Ти моє серце! Ти моя душа! Був і будеш. Я безмірно тебе люблю і пишаюся.

Наближається річниця, наша особлива дата 30 жовтня — день коли ми познайомилися і через шість років саме цього числа офіційно створили нашу сім’ю. Він планував приїхати на декілька днів додому. Я вже мріяла про цю зустріч. Тільки не знала, що вона буде останньою.

30 жовтня чоловік повернувся додому Героєм. Він проявив особливу сміливість, честь і здатність служити в ім’я свободи. Бути воїном — жити вічно!

Ти мій Герой — ми з донечкою пронесемо світлу пам’ять про тебе!

Смерть залишає біль, який ніхто не може зцілити. Любов залишає пам’ять, яку не відняти. 

Спогади сестри Парфенюк Аліни Володимирівни

Мій братик був найкращим у світі, найкращим у всьому: веселим, добрим, чуйним, наполегливим, інколи навіть впертим, завжди старався всім допомогти, розрадити. Додому завжди приносив поранених тварин і птахів, виходжував і шукав їм домівки. Ми були дуже дружні, мали на двох маленьке підприємство з виготовлення меблів. Виготовляти меблі — ідея, яку він плекав ще змалечку, правда з роками мінявся напрямок. Він був великим мрійником, який вмів втілювати свої мрії в життя. Знаходив у всьому позитив, вмів найти вихід з безвихідних ситуацій. Завжди життєрадісний Алік був ніби центром Всесвіту, який заставляв своєю енергією рухатися всіх навколо.

Дуже люблячий батько, чоловік, брат, син. Його любові вистачало на всіх.

Ще з дитинства старався всім допомогти. Він бачив світ під іншим кутом, знаходив прекрасне у всьому, і вмів це показати іншим.

Тому, мабуть, після школи пішов працювати волонтером в Благодійну організацію Карітас — Спес Луцької дієцезії римо — католицької церкви при Кафедральному костелі святих апостолів Петра і Павла, де працював довгі роки, допомагав нужденним, ходив у паломництві.

Після одруження центром усього для нього стала кохана дружина Юлія. Потім його донечка Дарія. Для нього це був дар, який він оберігав. Для неї він придумував казки, розваги, годинами міг гратися з нею, щось клеїти, ліпити, малювати.

Олег завжди вірив, що повернеться з перемогою додому, адже неодноразово, як мантру, повторював “Все буде добре”. Він навіть не припускав, що може не повернутися... Ми дуже за ним сумуємо... Нам його не вистачає...

Матеріали підготували:

Дубровська Юлія, учениця 11 класу КЗЗСО “Рожищенський ліцей №2”

Керівник: Яручик Світлана Ростиславівна, вчитель історії і правознавства КЗЗСО “Рожищенський ліцей №2”