Колтунович Юрій Вікторович

Його вбила росія

Патріотизм — почуття надзвичайно делікатне. Його не прийнято афішувати, інша справа — доводити ділом. І це робив він, мій герой — Колтунович Юрій Вікторович [Додаток 1].

Народився 28 грудня 1971 року у селі Гірки в багатодітній родині, у якій було восьмеро дітей. З раннього дитинства батьки привчали його до нелегкої сільської праці. 1988 року закінчив місцеву школу. У 1989 році був призваний на військову службу. Навчання проходив в Гомелі (Білорусія), а потім — у Вінниці. У 1991 році повернувся зі служби . Весь час знаходився в рідному селі, допомагав батькам по господарству. Своєї сім’ї не створив.

Юрій Вікторович мав золоті руки. Займався столярством, яке передав йому батько. Улюбленою була робота з деревом. Робив вікна, двері, табуретки, столи, граблі та інше начиння. Майже в кожній хаті є його вироби. А ще він шив для себе. Обожнював запах сосни.

У 2015 році був учасником АТО, помічником кулеметника. Має дві медалі: «Учасник АТО» та «За участь в антитерористичній операції».

Коли розпочалась повномаштабна війна в Україні, пішов знову захищати свою країну. Солдат 110 окремої механізованої бригади, брав участь в бойових діях поблизу населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області, де і загинув 7 лютого 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу. Похований в рідному селі Гірки.