Махнюк Юрій Миколайович

Це просто пекучий, нестерпний біль. Прощай, наш молодий герою, тобі тепер назавжди – 23… Саме так 10 жовтня 2022 року пресслужба мера міста Ковель сповістила про смерть воїна [1]. Це 20-й загиблий з нашої громади.

Народився Махнюк Юрій Миколайович 18 липня 1999 року в м. Ковелі. Навчався в школі № 9, потім – у Ковельському машинобудівному технікумі. У 2021 році отримав диплом магістра за спеціальністю – прикладна механіка у Луцькому національному технічному університеті. Закінчив військову кафедру: присвоєно звання молодший лейтенант сухопутних військ.

Навчаючись ЛНТУ, паралельно працював в українсько-польському товаристві «Модерн-Експо» [8]. Тут за півтора року здібний молодий фахівець досяг кар’єрного росту – від оператора верстатів з програмним керуванням до інженера-технолога [2].

Після захисту дипломної роботи, 15 березня 2022 року був мобілізований до ЗСУ. До 7 квітня проходив підготовку у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (м.Львів). Потому служив у легендарній 93 окремій механізованій бригаді «Холодний Яр», військова частина А 1302. [7].

Молодий командир взводу користувався повагою і авторитетом серед бойових побратимів. Його називали «демократом», «добряком». У будь-яких тяжких ситуаціях у нього знаходилися сили щоб посміхнутися і підняти бойовий дух своїм хлопцям [4].

Молодшому лейтенанту Юрію Махнюку з позивним «Коваль» впродовж 5 місяців довелося воювати в гарячих точках на Харківському, Донецькому і Луганському напрямках [3].

1 вересня, у бою біля м. Соледар Донецької області, отримав важке осколкове поранення голови. Майже 40 днів лікарі боролися за його життя. Нажаль, серце мужнього воїна зупинилося 10 жовтня 2022 року у львівському військовому шпиталі [3].

У нього залишилися батьки та сестра. [5].

Похований на Алеї Героїв у рідному Ковелі.

Світлина Юрія Махнюка розміщена на виставці «Героям Слава» , де зібрані фото ковельчан, які воювали і загинули за Україну з 2014 по 2022 роки. (Додаток 3)

За мужність і відвагу, самовідданість та зразкове виконання військового обов’язку, виявлені у боях з ворогами Вітчизни, посмертно нагороджений відзнакою І ступеня командування 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» [6].

Йому назавжди 23…

Цей юний воїн, за життя якого 40 днів боролися лікарі, лишим нам слова, які були його життєвим кредо « Я не можу опускати рук!».

Якщо він не опускав їх до останнього, то і ми не повинні. Найтемніша ніч завжди перед світанком. І Юра один з тих, хто нам цей світанок наблизив ціною свого життя [2].

Вічна пам’ять!

Слава Україні!

Героям Слава!

Це те світло, за яким будуть сумувати сотні людей. Чого варті лише слова найближчого Юриного друга Колотюка Вадима

«Не можу, братику, я досі повірити, що тебе уже немає. Зі сльозами на очах я пишу ці слова, згадуючи, яким ти був добрим, безкорисливим, найкращим і вірним другом, братом. Ще в школі Юра відрізнявся від інших своєю добротою та скромністю. Завжди був людяним і захищав інших. Дружили ми з ним 15 років. Юра ніколи не відмовляв у допомозі, навіть тоді, коли б йому це принесло шкоду. Завжди був старанним у навчанні, допомагав і шанував батьків, любив своїх друзів. Навіть на передовій Юра старався бути позитивним, він заспокоював близьких, хоча йому самому це було потрібно.

Пам’ятаю його завжди усміхненим. Він любив життя і вмів жити. Був душею компанії, знав, як розвеселити. Казав мені «Вадімич, не парся, прорвемся». Здавалося б, така звичайна фраза, але вона з його вуст, звучала як заспокійливе. Він був найкращим золотим другом. Юрчик залишиться навіки в наших серцях, нам дуже його бракуватиме, цей біль не згасне ніколи. Ми не забудемо і не пробачимо.

Спочивай з миром, мій любий друже, царство тобі небесне.

P.S Моліться за його душу, бо він життя своє віддав за вас!» [2].

Матеріали підготували:

Кошіль Іван Володимирович, учень 9 класу ЗЗСО І-ІІ ст № 9

Науковий керівник: Трофімук Валентина Василівна, вчитель початкових класів ЗЗСО І-ІІ ст №9