Войтович Іван

Ми пишаємося тим, що були знайомі з ним...

Ще зовсім недавно українці жили під мирним небом, радісно зустрічали світанки, ростили дітей і не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною.

24 лютого 2022 року наше життя змінилося. Майже кожну українську родину опалило полум’я військових дій, які розпочалися на території нашої  держави. Жорстокий безбожний ворог з російської федерації напав на всю територію України і руйнує її досі. Ця війна змінила не лише українців, а й увесь світ. Сумно від того, що білими лебедями в небеса відлітають найкращі. Цвіт української землі, безстрашні, мужні наші Герої, що віддали своє життя за свободу рідної землі. Вони заслуговують, щоб про них пам’ятали вічно… Серед них є і наш односельчанин – Іван Войтович.

Народився Іван ВОЙТОВИЧ 18 січня 1983 року в селищі Сенкевичівка Луцького району, в багатодітній сільській сім’ї. У 1989 році пішов у перший клас Сенкевичівської середньої школи та через десять років отримав атестат. Мріяв здобути хорошу освіту, щоб поступити на будівельника, та не судилося, залишився напівсиротою - потрібно було допомагати мамі. З 9 років працював на землі, ходив за плугом, рубав дрова, а пізніше працював на будівництві. В 2002 році був призваний на службу до Збройних Сил України. В жовтні 2003 року звільнився. Отримав подяку від командира прикордонної частини «Для матері за виховання хорошого і відважного сина».

Рідна сестра полеглого воїна Вікторія поділилася спогадами про героя: «Важкі часи були в Івана, роботи в селі не було, приходилось перебиватись чим попало. Ваня був дуже добрий, спокійний, роботящий, але не любив несправедливості і зради. Через сімейні обставити і тяжке дитинство Іван не здобув фахової спеціальності, тому прийшовши з армії пішов працювати на хімічний склад в селищі Сенкевичівка. Мріяв про сім’ю, дуже любив дітей та не склалося. Через п’ять років закрили хімічний склад, Іван пішов працювати до селищного підприємця різноробочим. Працював за копійки, але заощаджував, щоб купити собі трактора для обробітку землі. Сестри повиходили заміж, а Іван залишився біля мами, щоб догледіти до старості. В 2013 році пішов працювати в Сенкевичівську школу-інтернат різноробочим, згодом був переведений на посаду охоронця. У 2021році був переведений на роботу в Сенкевичівський ліцей Городищенської сільської ради охоронцем, де працював би і до тепер, якби не війна…»

24 лютого 2022 року розпочалась війна, Іван склав рюкзак і був готовим іти захищати Україну. Своїми спогадами про Івана поділився його колега і друг Олег Казмірук: « Пригадую, ми зустрілися з Іваном в день повномасштабного вторгнення рашистської нечисті в Україну. В розмові мене вразила його впевненість у тому, що ми обов’язково переможемо, що саме він повинен бути в лавах ЗСУ. Він готувався до призову вже з перших днів війни. Без найменших сумнівів”.

 - А хто, як не ми…? - запитував він.

“Це була смілива, рішуча, відважна людина, справжній патріот, безвідмовний товариш, люблячий син і брат», - згадує пан Олег

24 вересня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Воював у Харківській області Куп’янського району. В лютому 2023 року був поранений і відправлений на десятиденне лікування в санаторій. 12 березня 2023 року приїхав на позицію і знову в бій. 17 березня 2023 року виконуючи військовий обов`язок, в селі Гряниківка Куп`янського району Харківської області, загинув внаслідок важких тілесних травм несумісних із життям.

17 травня 2023 року на території Городищенської громади відбулося відкриття фотостенду пам’яті загиблих героїв, який знову і знову буде нагадувати нам про війну, про материнське та людське горе. Фотостенд поповнився світлиною героя – Івана Войтовича, жителя Городищенської громади, який загинув за єдність України. Пам’ять про людей, що варті хороших слів, надовго оселяється в наших серцях. Особливо вона стійка щодо героїв, що відійшли у вічність захищаючи свою Батьківщину і нас. Ми живемо у стані війни, не знаємо, що нас чекає завтра і моя душа сповнена почуттями смутку і вдячності таким відважним патріотам як Іван. Таким він назавжди залишиться у нашій пам’яті. Вічна пам’ять Герою України. Пам’ять про нього завжди житиме в наших серцях.