Приймак Сергій Васильович

Сьогодні , коли Україна потопає в сльозах від горя, з болем у серці говоримо, що ми не тільки не хочемо війни, а у щоденних молитвах просимо Бога зробити так, щоб вона закінчилася. Ми віримо в це!

Ще пам’ятаємо, як наші діди та прадіди визволяли Європу від фашистської нечисті. І на долю онуків випало нове випробування. Серед тих, хто, не задумуючись, став на захист України є і наші земляки. Одним із перших, хто пішов боронити східні кордони України, був Приймак Сергій Васильович.

Майбутній герой народився погожого зимового ранку 28 грудня 1988 року в селі Полиці Камінь-Каширського району Волинської області у звичайній сільській родині.

Ріс енергійним, життєрадісним хлопчиком, був третьою дитиною в родині Приймаків.

У 1995 році став учнем 1 класу Полицівської середньої школи, яку успішно закінчив у 2005 році. У 2007-2008 роках Сергій служив у Львівській 80-ій аеромобільній бригаді. Брав участь у ліквідації наслідків повені у Чернівецькй області 2008 року. За рік строкової служби Сергій був удостоєний звання молодшого сержанта.

Коли розпочалася антитерористична операція, хлопець разом з друзями перебував на будівельних роботах столиці. З військкомату подзвонили прибути на 9 ранку. І він приїхав о 4 ранку, а о 9 вже був біля приміщення комісаріату. Знову до війська вирушив у складі Володимир-Волинської 51 механізованої бригади, де був закріплений за зенітною установкою ЗУ-23-2. Спочатку хлопець перебував на Рівненському військовому полігоні, згодом його підрозділ перебував на дислокації у Миколаївській області. Сергій виконував обов’язки старшини, займався забезпеченням солдатів бронежелетами, генераторами та іншими необхідними речами. На початку літа 2014 року мав можливість побувати у короткостроковій відпустці. Надзвичайно був веселий, впевнений і все повторював, що обов’язково повернеться. Але доля розпорядилася зовсім по-іншому.

На блокпост , посеред степу, що розмістився поруч із селом Новомихайлівка Донецької області, Сергій прибув за десять днів до своєї загибелі. Їхній підрозділ за допомогою трактора почав окопуватися, будувати укріплення, рити траншеї. У той день він ще зателефонував батькові, просив поради із ремонту трактора, який невчасно поламався. Бойовики ж постійно обстрілювали їхні позиції практично щоденно. Все хотіли знищити зенітку, за якою був закріплений Сергій. Зазвичай під час обстрілів хлопці перечікували у бліндажах, але в той момент він та ще двоє побратимів кинулися до машини з установкою. Там їх і накрило вибухом міни, що розірвалася неподалік. Воїна-зенітника не стало. Осколок зачепив сонну артерію. Двоє друзів-побратимів отримали тяжкі поранення. Вони вижили ціною власного життя Сергія, який весь удар прийняв на себе.

Сергія не стало у четвер 21 серпня, у четвер він і народився . За повір’ями, люди, народжені у четвер, опікуються ангелом-охоронцем. Вони вірять в успіх, із завзятістю долають перешкоди, впевнені у собі, вдячні, доброзичливі. Це ж про нашого Сергія сказано!

Символічно, що ховали воїна 24 серпня, в День Незалежності України. Село таких похоронів ще не знало. Плакали не тільки люди, плакало небо (йшов великий дощ). На наступний день у соцмережех появилося багато хороших слів про людину, яка все своє молоде життя прожила під девізом: «Якщо не я, то хто?»

Похований юнак на місцевому кладовищі у своєму рідному селі. Сергій віддав молоде життя не лише за Україну, за своїх батьків, трьох рідних сестричок, а й за всіх нас.

На фасаді школи розміщена меморіальна дошка пам’яті воїна-захисника. Щорічно, у день народження Сергія, відбуваються спортивні змагання на його честь.

Він не вмер, він навіки живе у нашій пам’яті. Низький уклін тобі, наш Герою!!! Такі, як Сергій, народжуються, живуть, помирають, щоб про них знала вся Україна.

У наших серцях – назавжди

Маленькою крапелькою величної держави називаємо ми глибинку Полісся - рідне село Полиці.

За чотири сотні літ воно зазнало і лиха, і бідувань, і слави. У різні часи вихідці села прославляли свій рідний куточок, багатий на мальовничу природу, історичне минуле.

І хоч всі люди від народження наділені різними здібностями, однак одні злітають на немислимі висоти, стають відомими, а хтось усе життя перебивається з хліба на воду.

Не прагнув досягнути небачених висот наш односельчанин – Приймак Сергій Васильович. Він просто виконував свій обов’язок на сході України. Весною 2014 року під час першої хвилі мобілізації його було призвано до війська, а вже під кінець літа, 21 серпня, поблизу села Новомихайлівка Мар’їнського району Донецької області життя воїна-зенітника обірвала ворожа куля.   

Сергій прожив зовсім коротке життя, але зумів утвердитися в ньому  як герой, як захисник, як відома людина, про котру мовчати не можна.

Тому предметом даного дослідження є доля нашого односельчанина, молодого юнака, єдиного сина у батьків, єдиного брата у трьох сестричок, енергійного, безвідмовного товариша, непосидючого учня.  

Приймак Сергій Васильович народився 29 грудня 1988 року в селі Полиці К-Каширського району в звичайній сільській родині. Це був погожий морозний день – четвер. Маленького братика дома чекали дві сестрички: п’ятирічна Оксанка, трьохрічна Оля. Вже тепер багатодітна сім’я раділа появі на світ помічника татові і мамі, захисника-сестричкам.

У 2,5 роки Сергійка віддають у дитячий садочок, який він відвідує разом з сестричкою Олею. 

Тут допитливий хлопчик влився в дитячий колектив, подружився зі своїми однолітками. А пізніше ця дитяча приязнь переросте у юнацьку дружбу. Перебуваючи в дитсадку, Сергійко був енергійним, чуйним хлопчиком. Зрум Н.В., вихователь ДНЗ, пригадує, як, граючись на вулиці, Сергійко впав і розбив голову. Надія Василівна дуже злякалася, руки тряслися, коли накладала пов’язку, а п’ятирічний хлопчик по-дорослому її заспокоював: «Надіє Василівно, не переживайте, загоїться…»

Свою шкільну дорогу Сергій розпочав у 1995 році. Зростав вихованим та дисциплінованим учнем, фізично загартованим юнаком. Він успішно поєднував навчання, допомогу батькам по господарству та розваги з однолітками. Ще зараз вчителі пригадують, яким уважним, товариським був Сергійко у початкових класах. Навчаючись у 2 класі, після занять ГПД чекав першокласницю Іринку і відносив її портфель до самого дому, а дівчинка, в свою чергу, відповідала такою ж приязню: під час харчування в шкільній їдальні сиділа завжди поруч Сергія, підносила йому обід, відносила тарілки.

Шкільні роки промайнули швидко. Адже насичені вони були спортивними змаганнями, санаторно-курортними відпочинками, шкільними вечорами. Сергій скрізь брав активну участь, завжди був безвідмовним.

Таким відповідальним, першим серед перших, він був і під час свого випускного балу, урочиста церемонія якого проходила у приміщенні сільського клубу. Через погодні умови  не стало світла. Здавалося, випускний вечір прийдеться проводити при свічках, або шукати інше приміщення. Однак і тут усіх врятував Сергій. Знайшов переноски, поладив світло, навіть сфотографувався з однокласниками, коли вже стемніло повністю.

Сергій був з тих юнаків, які зі шкільної парти жили за принципом: «Якщо не я, то хто ж?» А, можливо, цей принцип передався ще з молоком матері.

Після закінчення школи Сергій навчався у Камінь-Каширському ВПУ.

У 2007-2008 роках хлопець служив у Львівській 80-ій аеромобільній бригаді ВДВ.

У липні 2008 року він у складі бригади брав участь у ліквідації наслідків раптової повені, що затопила Чернівецьку область.

Відповідальний та завжди готовий прийти на поміч, за рік строкової служби Сергій Приймак був удостоєний звання молодшого сержанта. 

Знову ж до війська Сергій вирушив вже у складі Володимир-Волинської 51 окремої механізованої бригади, де був закріплений за зенітною установкою ЗУ-23-2. Спочатку хлопець перебував на Рівненському загальновійськовому полігоні, потім деякий час його підрозділ дислокувався у Миколаївській області. У війську Сергій Приймак ще й виконував обов’язки старшини, займався забезпеченням солдат бронежилетами, генераторами та іншими найбільш необхідними речами. На початку літа Сергій приїздив додому у кількаденну відпустку.

Тоді хлопець пообіцяв своїм рідним та близьким: «Я обов’язково повернусь!». Але доля розпорядилася інакше.

На блокпост посеред степу, що розмістився поруч з селом Новомихайлівка Донецької області, воїн-зенітник Сергій Приймак прибув за десять днів до своєї загибелі. Їх підрозділ за допомогою трактора почав окопуватися, будувати укріплення, рити траншеї. Однак невдовзі трактор вийшов з ладу.

Сергій навіть телефонував до батька і просив в нього поради з ремонтом складної імпортної машини. Бойовики ж не дрімали і підступно відкривали вогонь по позиціях наших хлопців.

- Їх обстрілювали з мінометів кожного дня, - стримуючи сльози, розповідає про останній бій свого сина Марія Іванівна. – Хотіли поцілити в зенітку, до якої був закріплений Сергій. Хлопці зазвичай під час обстрілів перечікували у виритих ними укріпленнях, але в той вечір Сергій та двоє його друзів кинулись до машини з установкою. Там їх і накрило вибухом міни, що впала неподалік…

Воїна-зенітника Сергія Приймака не стало. Хлопці, що були разом з ним, отримали тяжкі осколкові поранення. Вони вижили завдяки тому, що їх бойовий побратим ціною власного життя прийняв весь удар на себе.

Іронія долі: 21 серпня, знову четвер. День народження і день смерті співпали. І, мабуть, це не випадковість. Адже, кажуть, що люди, які народилися в четвер – народилися в сорочці, їх незримо опікує добрий ангел-охоронець. Вони вірять в успіх і з неймовірною завзятістю долають перешкоди, впевнені в собі, вдячні і доброзичливі. Ніколи не тримаються місця, горять бажанням побувати в найвіддаленіших куточках землі. Вважають, що їх доля у власних руках. Вони не поспішають обзаводитися сім’єю – ще не перегорів у крові молодечий жар. Ці слова з неймовірною точністю сказані про Приймака Сергія Васильовича.

Символічно, що прощалося з Сергієм все село 24 серпня, в День Незалежності України. Адже сам Сергій – це втілення справедливості, віри у щасливе прийдешнє. В той день падав дощ, плакало небо, плакало все село. 

Всі його пам’ятали як просту, щиру, доброзичливу людину. Тому і не дивно, що наступного дня після смерті Сергія, вчителі школи, учні, жителі села свій біль і розпач «виливали» в поетичних рядках.

Сьогодні ми переконані, що про таких, як Приймак Сергій Васильович, повинні знати не тільки в межах району, області. Такі, як Сергій, народжуються, живуть, помирають, щоб про них пам’ятала Україна.

Для нас, жителів села Полиці, Сергій не помер. «Він віддав життя за цілісну Україну», - такі слова викарбувані на меморіальній дошці імені загиблого в зоні АТО воїна-зенітника Сергія Приймака. 28 грудня в присутності його батьків і сестер, друзів, односельчан та приїжджих гостей було освячено пам’ятну дошку на подвір’ї нашої школи. Відбулося це в переддень 26-річчя з дня народження Сергія.

А ще в той же день у спортзалі Полицівської школи відбувся волейбольний турнір, присвячений світлій пам’яті Сергія Приймака. У символічному змаганні взяли участь його друзі з села, команда з Камінь-Каширського ВПУ, де у свій час навчався Сергій, а також команди з сіл Видерта та Видричі. За життя Сергій любив цю гру, постійно брав участь у волейбольних турнірах, тож віднині чемпіонати в пам’ять про Героя будуть проводитися щорічно в його день народження.

Ми, учні Полицівської школи, завжди пам’ятатимемо нашого земляка, який жив за принципом:

Яке глибоке щастя – жить,
Буть гідним імені людини,
Народу й людськості служить!

Вірші присвячені герою

Падає небо. Стомлена земля здригається від того горя.
Пішов з життя Сергій,- наше дитя, яке нікому не вчинило болю.
«За що? За що? За що загинув Ти?»-
Питає світ, питає рідна мати.

Чому ж твій ангел Тебе не вберіг,
Коли стріляли оці страшні «гради».
Де дівся Бог, який в житті завжди нас мав оберігати
Чи ти заснув? Де ж Ти подівся?

Як треба було сина рятувати?!
Синочку, братику, за все прости!
В молитвах будемо ми біль цей тамувати.
А Ти, ріднесенький, до Господа лети.

Повір, для Тебе він відкриє свої шати.

Приймак Н. І.

Україно, що коїться з тобою? 
Через тебе юнаки ідуть з життя.
Невже це все є гідним болю? 
Невже це є та істина життя? 

Війна... А як багато ти забрала, 
А скільки смерті, крові в ній, 
Скільки життів ти вже украла. 
Скажи, а чим же завинив Сергій?

Нехай цей сокіл над Землею кружить, 
Нехай його душа не зна біди,
Коли за ним всі рідні тужать, 
Україно, потужи і ти... 

Бусько Юлія

І голосило все село

Пам’яті Приймака Сергія Васильовича, який віддав життя за свободу і незалежність неньки-України присвячується

Словами важко описати
Те горе, що до нас прийшло:
Ридали сестри, батько, мати
І голосило все село.

Вродливий, юний, мов дитина,
У домовині він лежав,
За нас із вами, за Вкраїну
Життя своє юнак віддав.

Йому б ще жити і творити,
Дітей ростить, любить свій край…
На кладовищі розділити
Прийшлось весільний коровай.

Тож хай Всевишнього правиця
В смертях тих винних віднайде,
І кара, наче блискавиця,
На їхні голови впаде.

Відважний воїн, спи спокійно,
Ніщо не змінить часу плин.
Ти будеш в пам’яті постійно
Для нас, мов брат, мов рідний син.

Ольга Помаліна
 

Матеріали підготували:

Кручик Вікторія, учениця 8 класу ЗЗСО « Полицівський ліцей» Камінь-Каширської міської ради Волинської області

Керівники: Кузьмич Валентина Федорівна, заступник директора школи з виховної роботи ЗЗСО «Полицівський ліцей» Камінь-Каширської міської ради Волинської області