Барбюк Валерій Романович
Він був доброзичливим, щирим, чесним, чуйним до кожного. Сини Валерія Барбюка пишаються батьком-захисником, який залишив після себе світлу пам’ять…
Народився Валерій Романович Барбюк 9 травня 1980 року в мальовничому селі Малятинці, що на Кіцманщині. Зростав у багатодітній родині. У шкільні роки займався спортом, був легкоатлетом, мав гарні здобутки. Любив пізнавати світ. Вирісши та змужнівши, створив сім’ю. Разом із дружиною виховували двох синів.
Захищати Україну Валерій Барбюк вирушив ще 2015 року. За безпосередню участь у бойових діях був нагороджений нагрудним знаком «Гідність та честь», а також відзнакою «За вірність присязі».
Захисник радів поверненню додому, вірив у краще. Але зловісний лютий 2022 року приніс нові випробовування. Валерій, як людина з бойовим досвідом, одразу доєднався до лав Збройних сил України. Він був оператором автоматичного гранатомета, служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Мав сильний характер, ніколи не проявляв слабкість, підтримував своїх рідних та побратимів.
Бойові завдання виконував на Запорізькому та Донецькому напрямках.
Загинув Валерій Барбюк 24 січня 2023 року в смт Щербаки Запорізької області. Зі слів побратимів, після важкого поранення ще кілька хвилин залишався живим та встиг попрощатися з тими, хто був поряд.
Поховали захисника на сільському кладовищі в рідних Малятинцях. Йому було 42 роки.
Посмертно Героя нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Непоправний біль від страшної звістки дружина Валерія Барбюка, Наталія, перетворила на рядки вірша.
***
Герої не вмирають… Я не вірю…
Герої не вмирають – це обман…
Він був героєм, захищав свою країну,
Тепер сира могила і туман.
Минає рік, а так неначе вчора,
Голос вчувається знайомий аж до болю,
Коротка і обривиста розмова,
«Я втомлений… Як відпочину, передзвоню».
Не подзвонив… Нічого так бувало,
Не написав коротке «есемес»,
Вона молилась, серце відчувало,
І день, і ніч волало до небес.
Мороз січневий землю скутав тихо,
В деталях пам’ятає день отой,
Як повідомили, що сталось лихо,
«Ваш чоловік загинув… ЯК ГЕРОЙ ...»
Вона як скеля раптом скаменіла,
Під чорну хустку локони сховала,
І лиш вуста ледь чутно шепотіли,
«Як жити далі із двома синами?».
Сини, як соколи, схилили юні голови,
Прощались з батьком… світ немов завмер…
Він їх обняв з-під хмари сонця променем,
І зринув в небо сірим журавлем…
Герої
