Кушнір Олександр Михайлович
Він із дитинства був патріотом. Тож не дивно, що улюбленим предметом у школі стала українська мова. Говорив нею чисто, без помилок і суржику. Олександр Кушнір був надією батьків на спокійну старість, їхньою підтримкою та опорою. Але, отримавши повістку на початку повномасштабного вторгнення російських окупантів, не задумуючись, покинув рідну домівку і пішов на фронт. Обіцяв рідним повернутися з перемогою, та, на жаль, повернувся на щиті...
Народився Олександр Михайлович Кушнір 12 лютого 1975 року в селі Малинці нині Клішковецької громади. Навчався у Малинецькій та Шиловецькій середніх школах. Змалку ріс допитливим, розумним, кмітливим хлопчиком. Захоплювався ландшафтним дизайном, вивчав іноземні мови. Вільно володів англійською, німецькою, італійською, французькою.
Олександр, як і його батько, займався столярством. Близько 20 років вони разом виготовляли дерев’яні вікна та двері, меблі, чимало інших речей на замовлення. Їхні вироби й досі радують своїх власників.
Олександр Кушнір завжди був принциповим, чесним, наполегливим, мав свою позицію. Влітку 2023 року приєднався до лав Збройних сил України, щоб захищати Україну від рашистів. Служив у 33-й окремій механізованій бригаді. Обіймав посаду водія-електрика мінометної батареї.
Загинув захисник 17 жовтня 2023 року від вибухової травми в населеному пункті Роботине Запорізької області. Йому було 48 років.
Поховали Героя на кладовищі у рідному селі Малинці. Вдома на Олександра чекали батьки і старша сестра.
Герої
