Кравченко Анатолій Миколайович
Анатолій Кравченко був доброю і працьовитою людиною,йшов назустрі людям і допомагав їм. Виріс у багатодітній родині, разом із старшим і молодшим братом. Після школи вивчився на лісника та працював за фахом. Створив родину , в якій народилося дві донечки. Був призваний за мобілізацією 17 січня 2023 року. став помічником гранатометника.
Коли вручили повістку Анатолій відразу пішов до військкомату.Він не був добровольцем, але від мобілізації не ховався. Удома говорив : " Треба йти захищати, бо як прийдуть, то отут усіх нас повбивають. Не можна ховатися , бо як усі поховаються, то хто ж тоді відіб"є рашистів.
Спочатку був чотири місяці в "учебці" поблизу Запоріжжя, а потім відразу -на Донбас. Під Мар"їнку у саме пекло. Півроку воював Анатолій Миколайович на сході країни, кожен день дивився в очі смерті. Кожен день міг стати останнім. Часті були виходи на " нуль". Улітку контузило. Недовго у госпіталі і знову - до своїх. А потім нове випробування для воїна - надірвав сухожилля на нозі. Ходити зовсім не міг. Такі болі були сильні і вдень, і вночі, що терпіти не в силах. Розповідав дружині, що пробував з хлопцями рити окопи, будувати бліндажі, але нічого у нього не вийшло - страшно боліла хвора нога. Якось він казав, що їсти хоче, а треба до кухні йти півтора кілометри, а не дійде через ногу, то поїсть консерви і ляже спати.
Дружина Світлана згадує : " Казав мені, що останнього бою вжен не витримає. Бо треба і побігти , і відхилитися... Треба все швиденько робити. Якби ж його пролікували вчасно. Може б і живим залишився. Мав і направлення у госпіталь. Та ніяк не відпускали ".
Той бій і справді був останній. 14 жовтня о пів на сьому зателефонував, аби сказати рідним, що два-три дні на зв"язок не виходитиме, іде на завдання.
- Ми говоримо, а я чую гучно, стріляють. Толя каже : " Чуєш, стріляють, танки йдуть на прорив". І відключився.
Снилися віщі сни і дружині, і матері... Нажаль 15 жовтня життя Героя обірвалося поблизу села Первомайське Покровського р-ну, Донецької області. Поховали воїна 26 жовтня на місцевому кладовищі , в рідному селі під залпи прощального салюту та оркестровий гімн України.
Меморіальною дошкою увічнили пам"ять про Героя на фасаді школи в с. Нехаївка. На урочистій церемонії відкриття були присутні рідні, друзі загиблого, педагоги та учні навчального закладу, земляки.
Віримо, що цей пам"ятний знак буде нагадувати багатьом вдячним поколінням про героїзм наших захисників у боротьбі за суверенітет і цілісність України.
Матеріали підготували:
Кострикіна Вікторія, учениця 9 класу Нехаївської гімназії
Науковий керівник: Пуленко Катерина, вчитель історії Нехаївської гімназії
Герої
