Головін Дмитро Володимирович

Дмитро Головін: життя, хоробрість і жертовність у війні за Україну

Україна завжди пишалася синами та доньками, які готові захищати свою Батьківщину в будь-якій ситуації. Одним із таких справжніх героїв був Дмитро Головін, волинський вояк, чий короткий, але відважний шлях насичений неймовірними подіями та вчинками. Цей сміливець народився 9 червня 1981 року у мальовничому місті Луцьк, що знаходиться на Волині. Від самого дитинства Дмитро зростав обдарованим хлопчиком із великим серцем та сильною волею. Був затятий і наполегливий, мав сильний характер.

Згадуючи свого сина, Ганна Романівна, мати Дмитра, розповідає з ностальгією: "Діма завжди був неймовірно ввічливим. Він вже з малечку вітався з кожним на вулиці. Сусіди й донині пам’ятають, як Дмитрик бігав до них, коли вони працювали на городі, і цікавився урожаєм та посівами. Він був насправді доброю душею" [2].

Мати Дмитра зауважує, що ще здобуваючи освіту у Володимир-Волинській загальноосвітній школі № 5, син виявив свої таланти та потенціал до кулінарії.

Здійснення бажаного завжди було важливою частиною його життя. Вступивши до Нововолинського професійно-технічного училища, він був на шляху до своєї мрії. Однак, долею складалося так, що на останньому курсі Дмитра запросили служити у Збройні Сили України. Служба в армії вразила Дмитра, і він відчув велике покликання стати військовим.

У 2001 році він потрапив у прикордонні війська, однак за станом здоров’я був змушений залишити цю справу. Під час служби в ЗСУ Головін виявився справжнім професіоналом та сильним воїном. Його відданість та мужність завжди були на високому рівні. Після завершення строкової служби він приєднався до працівників ТзОВ «Гербор-Холдінг», де працював верстатником на різальних станках. Згодом Дмитро одружився, у нього народилося 2 дітей: старший син Іван та донечка Олександра. Здавалося, що життя тільки почалося і попереду щасливе й довге подружнє життя.

Однак доля розпорядилась інакше. Літо 2014 року принесло нові випробування, коли Україна зіткнулась із надскладною ситуацією. Загроза з боку російських сил вимагала оборонної відповіді, і Дмитро Головін не міг залишитись осторонь. Улітку того року, в рамках третьої хвилі мобілізації, він вирішив вступити до боротьби за свою Батьківщину, добровільно приєднавшись до лав Збройних Сил в 17 ОТБ, де отримав військове звання старшого солдата та займав посаду навідника танка.

1 лютого 2015 року у Попаснянському районі (с.Троїцьке) доля приготувала для Дмитра своє останнє випробування сили та волі. У той день він став справжнім героєм, який не побоявся пожертвувати життям заради своїх товаришів та рідної країни. 

Спочатку матері Дмитра було повідомлено, що їхній син загинув від осколкових поранень під час обстрілу ворожими військами сил АТО. Але згодом відкрилися подробиці, які розкрили справжню жертовність та мужність Дмитра Головіна. У бліндажі після обстрілу він залишився лише з молодшим солдатом, без патронів та оточений ворогами диверсійно-розвідувальної групи бойовиків „ЛНР“. Коли ворог наблизився до їхнього укриття, Головін взяв на себе ризик та наказав молодшому солдату залишатись схованим, вийшовши сам на зустріч небезпеці.

Щоб врятувати молодшого солдата й відволікти увагу російських солдат, Олександр почав розповідати сепаратистам про свою сім'ю та дітей. Але його мужність та самопожертва призвели до трагічних наслідків. Проросійські найманці дали команду лягти лицем у землю. Щойно Головін ліг горизонтально, його розстріляли впритул. Цей вчинок героя врятував молодшого солдата, оскільки сепаратисти вирішили не перевіряти бліндаж, думаючи, що там немає інших українських солдатів.

Трагічна та героїчна загибель Дмитра Головіна залишила глибокий слід в серцях тих, хто його знав. Він став символом відданості та непохитної віри в перемогу. Удома без свого батька залишилось його двоє дітей, яких виховує мати героя, що мужньо пережила втрату рідного сина.

23 травня 2015 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, Дмитро Головін був відзначений на державному рівні— нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) [4].

24 квітня 2015 року на сесії Володимир-Волинської міської ради було посмертно нагороджено Дмитра Головіна почесною відзнакою «За заслуги перед містом Володимир-Волинський» та разом із іншими загиблими в АТО військовослужбовцями, які були жителями міста Володимира-Волинського, загиблому воїну присвоєно звання «Почесний громадянин міста Володимира-Волинського». На цій сесії міської ради також прийнято рішення про присвоєння імені Дмитра Головіна запланованій до будівництва вулиці неподалік місця проживання загиблого Героя. 22 квітня 2015 року у Слов’янському парку у Володимирі-Волинському була закладена Алея Слави в пам’ять жителів міста, які загинули на Сході України під час проведення антитерористичної операції. Студенти Володимир-Волинського агротехнічного коледжу висадили у парку 8 дубів у пам’ять про загиблих жителів міста, серед яких і Дмитро Головін [5]. 13 жовтня 2015 року, напередодні Дня захисника України, на фасаді Володимир-Волинської ЗОШ № 5, яку закінчив загиблий герой, було урочисто відкрито дошку пам’яті на честь Дмитра Головіна [3].

Федорівське кладовище у рідному місті стало місцем вічного спокою для Дмитра. Там, серед квітів та прапорів, лежить герой, який віддав своє життя заради свободи та незалежності своєї країни. Його сміливість та самопожертва нагадують нам про величність людського духу та цінності, за які варто боротися.

Дмитро Головін - це ім'я, яке не згасне в пам’яті людства. Його вчинок надихає нас на мужність, жертовність та самовідданість у боротьбі за справедливість. Він став втіленням справжнього героїзму, незламності та безкомпромісної віри в майбутнє.

Матеріали підготували:

Дорош Максим, учень 10-А класу ліцею № 5 імені Анатолія Кореневського Володимирської міської ради

Науковий керівник: Дядюк Тетяна Юхимівна, учитель української мови та літератури ліцею №5 імені Анатолія Кореневського Володимирської міської ради