Цюпак Олександр Сергійович

Мій тато – Герой України

Звання Геро́й Украї́ни — державна нагорода України, найвищий ступінь відзнаки в Україні, що надається громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або видатного трудового досягнення. Дуже важко вірити в те, що такого високого Звання мій татоудостоєний посмертно…

Олександр Сергійович Цюпак народився 28 серпня 1982 року в смт Луків, тепер Ковельського району. Його мама Віра Федорівна росіянка з Тверської області, тато Сергій Миколайович – волинянин. В с. Залужжя Устилузької територіальної громади проживає наша сім’я : Цюпак Тетяна – дружина, Цюпак Катерина – дочка, 13 років, Цюпак Данило – син, 10 років.

З 1988 по 1998 рік тато навчався в Луківській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після її закінчення вступив до Луківського ПТУ №22, яке закінчив у 2001 році й здобув спеціальність тракторист-механік. Проходив строкову службу в армії з 2001 по 2003 рік в смт Десна, після чого підписав контракт.

З 2 квітня по 31 жовтня 2008 року брав участь у миротворчій операції в Косово.

Від квітня 2014 - учасник Антитерористичної операції на Сході України в складі 51-ї окремої механізованої бригади. Командир екіпажу в боях під містами Сєвєродонецьком (Луганська область), Іловайськом (Донецька область). Організовував та навчав ротні тактичні групи.

Згодом служив у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого Сухопутних військ ЗСУ. Боронив Україну в ході Операції об’єднаних сил. [3]

2013, 2017 та 2018 підрозділ Цюпака був відзначений як кращий танковий взвод Збройних сил України. Майстер-сержант Олександр Цюпак також двічі представляв ЗСУ на міжнародних танкових змаганнях НАТО «Сильна Європа» (англ. StrongEuropeTankChallenge, Німеччина). [2]

24 серпня 2018 року тато брав участь у військовому параді до Дня незалежності України.

За 19 років військової служби отримав багато відзнак і нагород:

2008 рік - Пам’ятний нагрудний знак МО України «Воїн-миротворець»(20.10.2008).

2009 рік - Подяка Президента України – Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, за участь у миротворчій місії у Косово.

Нагрудний знак МО України «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.

2010 рік – Грамота «Кращий розвідний внутрішньої військової частини А2331»

2011 рік – Грамота командира військової частини А 2331 підполковника В.Залужного за досягнуті високі показники в бойовій підготовці, високий професіоналізм, дисциплінованість, сумлінне виконання службових обов’язків.

Подяка Міністра оборони України з нагоди Дня танкіста.

2013 рік – Сертифікат учасника змагань на кращий танковий підрозділ.

Нагрудний знак «Кращий танковий підрозділ Збройних сил України»

Грамота командира військової частини А 2331 за старанність, розумну ініціативу, сумлінне виконання службових обов’язків, високі показники в бойовій підготовці та з нагоди Дня танкіста.

2015 рік - медаль «Захиснику Вітчизни» (08.05.2015),

медаль «10 років сумлінної служби» (30.12.2015).

2016 рік – Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції».

Нагрудний знак Міністерства оборони України «За зразкову службу».

Нагрудний знак Міністерства оборони України «За службу».

2017 рік - Нагрудний знак Міністерства оборони України «За взірцевість у військовій службі» ІІ ступеня.

Нагрудний знак Міністерства оборони України «Знак пошани».

Пам’ятний нагрудний знак «Сухопутні війська України».

Подяка міського голови кращому танковому взводу учаснику Міжнародних танкових змагань НАТО «Сильна Європа» за патріотизм, військову доблесть та героїзм…

2018 рік – Нагрудний знак «15 років сумлінної служби».

Почесний знак «Учасник військового параду 2018».

Грамота Начальника Центрального бронетанкового управління Збройних Сил України Озброєння Збройних Сил України за підготовку техніки до параду і безпосередню участь в параді з нагоди 27 річниці незалежності України.

2019 рік – медаль «Операція об’єднаних сил. За звитягу та вірність» (23.11.2019).

Почесний нагрудний знак «Відзнака командира 14 окремої механізованої бригади»

У перші хвилини повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року тато виступив із побратимами на виконання бойових завдань. Між боями телефонував мамі й просив береги себе і дітей. Вірив у швидку перемогу…

11 березня 2022 танковий екіпаж під керівництвом О.Цюпака в с. Наливайківка Київської області знищив декілька одиниць броньованої техніки противника та відбив ворожу атаку під час активних наступальних дій ворога у напрямку смт Макарова Бучанського району. …І коли, здавалося, можна було перепочити після важкого бою, по них вдарила ворожа артилерія. Тато разом із побратимом Романом Марценюком загинули на місці. Хлопці, які вижили, розповіли, що кинулись до нього, але було пізно. Травми, отримані внаслідок артилерійського удару, виявилися несумісними з життям.[1]

Загинув11.03.2022 року внаслідок шквального артилерійського обстрілу поблизу с. Наливайківка Київської області.

Поховали тата 15 березня 2023 року на цвинтарі с. Залужжя Устилузької ТГ. Він був першим полеглим із нашої громади на війні 2022 року…     

Указом Президента України № 264/2022 від 20 квітня 2022 року, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі майстер-сержанту Цюпаку Олександру Сергійовичу надали звання Герой України з відзначенням орденом «Золота Зірка» (посмертно).[4] Нагороду з рук Президента України Володимира Зеленського мама - Тетяна Цюпак отримала у Білому залі Героїв Маріїнського Палацу.

Напередодні Дня захисників Вітчизни (6 грудня 2022 року)наша родина отримала медаль «За військову службу». Це 26 відзнака славного танкіста і найкращого тата.

Війна забрала у нас тата, але не забере любов, пам’ять і віру… Віру в нашу перемогу, бо у неї дуже вірив наш тато…

Я – Данік Цюпак, я учень 4-А класу

Устилузького ліцею.

У мене є старша сестра, є мама, але вже нема найкращого в світі тата…

Його забрала війна проклята.

Мій тато на небі,

а я так хочу його обійняти,

про нові танки у нього cпитати, по лісу побігати,

у шашки пограти…

рашисти, скажіть,

за що ви вбили мого тата?

Та ви мовчите,

 вам відповідь довго шукати.

 А тато мій знав, що треба від вас Україну хутчіш визволяти.

 Бо завжди біду від вас можна чекати:

 згорілі міста, розбиті будинки і хати, згорьовані люди,

 убиті… не тільки солдати…

 В 2014-м бачив вас в Кремінній, Рубіжному, Сєвєродонецьку, Мар’їнці,

Маріуполі, Старобешеві, Іловайську, Красногорівці…

 Все бачив і знав, що вас там не можна лишати.

В 2022 –му в Макарові знову прийшлось вас-загарбників танками гнати, щоб не бачили ми вас біля нашої хати…

Від шквалу арти поліг на Київщині мій тато

 і горе та сльози прийшли до нашої хати.

 «Твій тато Герой, він славний танкіст, він гордість бригади…"

 У нього чеснот так багато…

 Мені лише десять…

 я хочу бути гідним сином мого ТАТА…

Спогади дружини Цюпак Тетяни

Дуже люблю, коли мама розповідає про тата. А вона згадує кожну хвилину їх щасливого сімейного життя…

Вперше вони зустрілись «на празнику» в с. Верба в спільних знайомих у 2005 році. Тато вже був танкістом-контрактником тоді 51 бригади, мама працювала у Володимирі продавцем. Веселилися, відпочивали і не знали, що доля вже починала єднати їх серця. Зустрічі були не часті, служба… У квітні 2008 року тато в складі миротворців вирушив у Косово. Почались телефонні розмови, чекання і довгождана зустріч на початку листопада, яка завершилась пропозицією. Але військовий обов’язок був на першому місці. Олександра Цюпака відрядили на навчання до Харкова у школу сержантів. Навіть розпис було перенесено! 6 грудня 2008 року тато приїхав на один день у Володимир, щоб одружитися зі своєю Танею. А на другий день знову поїхав до Харкова аж до березня 2009 року.

1 грудня 2009 року народилась моя старша сестра Катя. (Фото 12 Молоді батьки не приховували свого щастя і будували плани на майбутнє. Тато продовжував служити у військовій частині А2331. Був майстром-сержантом. Навчав новобранців, турбувався про них, як про власних дітей. Разом з тим навчався і сам. Командування частини відзначало його як кращого розвідного внутрішньої варти та за високі показники в бойовій підготовці, високий професіоналізм, дисциплінованість, сумлінне виконання службових обов’язків. Саме тоді командиром частини А2331 був тоді підполковник, а зараз генерал Валерій Залужний.

16 листопада 2012 року народився я – Цюпак Данік (Данило). Каже мама, що тато був дуже щасливим і дуже хотів, щоб його «діти виросли гідними людьми гідної країни».

У 2013 році екіпаж тата, який брав участь у змаганнях на кращий танковий взвод переміг. Як розповідав його ротний майор Корнієнко Валентин Олександрович: «Екіпаж О. Цюпака відстрілявся на відмінно, тобто найкраще серед танкових підрозділів Збройних Сил України.»

Мама згадує, перегортає фотографії… Витирає нишком сльози. Ми з Катрусею обіймаємо її і просимо: «Не плач…»

Матуся бере фото і питає в нас, чи пам’ятаємо як ходили з татом до лісу, які «смуги перешкод» він для вас влаштовував. Мама не дуже любила пробиратись через лісові хащі, тому ми частіше ходили в Залузький ліс самі, а вона готувала нам смачнючий обід і не раз телефонувала: «Чи ще довго вас чекати? Захололо вже все…» А ми ще збирали для ненька букет з квітів, гілочок, навіть шишок. «Мамі потрібно дарувати квіти завжди!» - так навчав нас тато. Він також, коли приїжджав у відпустку, то завжди з квітами і солодощами…

З початком бойових дій на Сході у 2014 році тато мало бував удома, здебільшого на полігонах, або у зоні бойових дій. Про те, що там відбувається, намагався не розповідати, щоб не тривожити маму і нас. Завжди говорив, що у нього все добре. Мама знала, що тато професіонал і вірила, що з ним нічого поганого не трапиться.

Тато любив жартувати і навіть про небезпеку чи складні бойові ситуації говорив жартома. Так про контузію у 2014 році зателефонував із госпіталю і почав розповідати, що орки не дали йому помитися в душі. Бо як тільки він зайшов до душу, туди прилетів мінометний снаряд. Усі побігли в окопи і бліндаж. Там його і накрило. Отримав контузію. 16 побратимів були поранені. Усіх гелікоптером вивезли до шпиталю. Тато ще дуже просив не казати про контузію бабусі.

Дуже пишався тато участю в Міжнародних танкових змаганнях НАТО «Сильна Європа» в Німеччині на полігоні Графенвер, в яких він брав участь двічі в 2017 і 2018 роках. Готувались дуже серйозно. Навіть англійську мову їздив вчити у Львівську академію сухопутних військ. Мабуть, тому і я люблю англійську, просто вона мені легко дається.

Ми звикли до того, що тато на службі, а через певний час приїде у відпустку до нас у село. Великою радістю для нашої сім’ї було придбання власного будинку. Під час короткотривалих відпусток ми планували як буде облаштоване наше сімейне гніздечко… Востаннє, коли йшов на службу, запалив там в усіх грубках, щоб пройшов по хаті дух…

Мама детально пам’ятає останню розмову з татом вранці 11 березня. Він, як завжди, оптимістично заявив, що в них все нормально, що зараз збирається з хлопцями посмажити картоплю, підзарядити телефон. Обіцяв увечері подзвонити…

Про смерть коханого дізналася від дідуся вранці. Йому подзвонив дядя Вітя, який на той час знаходився у госпіталі з пораненням. «Тоді я ще образилася на нього за те, що не сповістив одразу». Та він пояснив, що не хотів тривожити на ніч. «Від побратимів чоловіка дізналася, що з 11 березня танковий екіпаж під керівництвом Олександра відбив ворожу атаку у напрямку Макарова, перед тим знищивши кілька одиниць бронетехніки противника у Наливайківці, що на Київщині. І коли, здавалося, можна було перепочити після важкого бою, по них вдарила ворожа артилерія. Саша разом із побратимом Романом Марценюком загинули на місці. Хлопці, які вижили, розповіли, що кинулись до нього, але було пізно. Травми, отримані внаслідок артилерійського удару, виявилися несумісними з життям.»

Тато нас дуже любив і ми безмежно любимо нашого ТАТА…

Матеріали підготували:

Цюпак Катерина, учениця 7 класу Устилузького ліцею Устилузької міської ради Волинської області

Науковий керівник: Василенко Тетяна Миколаївна, учитель початкових класів Устилузького ліцею, керівник шкільного музею