Нікончук Андрій Валерійович

Дата народження:

27.09.1992

Дата загибелі:

24.02.2022 (29 років)

Місце народження:

Україна, Волинська область, Володимирський район, Володимир

Місце загибелі:

Україна, Київська область, Вишгородський район, Вишгород

Місце поховання:

Україна, Волинська область, Володимирський район, Володимир

Військова служба:

Солдат, 39-й зенітний ракетний полк.

Нагороди, відзнаки:

Присвоєно звання Героя України (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Нікончук Андрій - Герой України

Майбутній герой народився 27 вересня 1992 року в м. Володимирі Володимирського району Волинської області[2]. Закінчив школу №5 імені Анатолія Кореневського. Навчався в Нововолинському електромеханічному технікумі, здобув професію електрозварювальника.

Рано залишився без мами, виховувала бабуся [3].

Протягом 8 років працював у колійній бригаді на залізничній станції м. Ковеля. Брав активну участь у Революції Гідності.

13 травня 2021 року підписав контракт на проходження військової служби в 14 частині імені князя Романа Великого, служив у 39 зенітно-ракетному полку сухопутних військ України [].

Початок повномасштабного вторгнення зустрів на бойовій позиції оборони Київської ГЕС. Завданням зенітників було прикривати важливу інфраструктуру, пошкодження якої могло спричинити техногенну катастрофу. Солдат Андрій Нікончук впевнено виконував свою роботу по виявленню і знешкодженню ворожих повітряних цілей. Одна з крилатих ракет росії вибухнула на позиції зенітників, внаслідок чого Андрій загинув на бойовому посту [4].

Декілька днів вважався зниклим безвісти, адже побратими бачили, як вистрибував з автомобіля. Пізніше повідомили рідного брата про загибель Нікончука А.В.

Указом Президента України від 02.03.2022 р №240 за особливу мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдату Нікончуку Андрію Валерійовичу було присвоєно звання Героя України (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) [5].

2 березня 2022 року Президент України Володимир Зеленський зачитав Указ про нагородження мого брата, Нікончука Андрія Валерійовича, орденом «Золота зірка» (посмертно). Для нашої родини це було сумною і водночас приємною несподіванкою. Сумно, бо брата більше немає, але своєю смертю він врятував багатьох.

***

Я хочу розповісти вам про дивовижну людину, яка для мене є прикладом небайдужості, мужності, мудрості, доброти. Це мій старший брат Нікончук Андрій Валерійович. Веселий, добрий, усміхнений, завжди привітний. Він був для нас найкращим братом. Жив заради нас, підтримував нас, допомагав нам, своїм 5 сестричкам. Завжди казав, що прихилив би нам небо, щоб нам було затишно і комфортно.

Сьогодні у своєму домі на кожному кроці бачимо його подарунки. Боляче усвідомлювати, що він вже ніколи не ступить на поріг нашого дому.

Адже у вихідні був частим гостем, проводжав до школи, зустрічав після уроків, цікавився успіхами. Ніколи не забував про дні народження: завжди зателефонує, привітає, у вільну хвилину обов'язково приїде з великим подарунком.

Першого лютого у нашої сестрички Ані був день народження. Родина зібралася за святковим столом. Приїхав і Андрій. Ми багато розмовляли, ділилися спогадами, цікавилися планами один – одного. Ніхто не міг навіть подумати, що це наша остання зустріч.

Війна… Саме 24 лютого підрозділ Андрія ніс бойове чергування біля Вишгорода Київської області. Солдат Андрій Нікончук впевнено виконував свою роботу по виявленню і знешкодженню ворожих повітряних цілей. Одна з крилатих ракет орків вибухнула на позиції зенітників, внаслідок чого Андрій загинув на бойовому посту.

Вороги забрали життя мого братика, вбили найцінніше, найрідніше, що у нас було. Війна забирає молоді життя, позбавляє щасливого майбутнього. Андрію назавжди залишиться 29…

Перший день повномасштабного вторгнення став для брата фатальним. Загинув у перший день війни, 24 лютого 2022 року. Ми вірили і сподівалися до останнього. Але чуда не сталося…

Ми зобов'язані пам'ятати, завдяки кому живемо, спокійно спимо, навчаємось. Я хочу пройти своє життя гідно, бо найвищу ціну заплатив мій брат. Ти назавжди у наших серцях. Пам'ятаємо. Любимо. Сумуємо.

Вічна слава Героям!

Поховали Андрія Нікончука 7 березня 2022 року у м. Володимирі на Федорівському кладовищі на Алеї Слави [1].