Харук Тарас Андрійович

Дата народження:

05.09.1995

Дата загибелі:

30.08.2022 (26 років)

Місце народження:

Україна, Волинська область, Володимирський район, Нововолинськ

Місце загибелі:

Україна, Харків

Місце поховання:

Україна, Волинська область, Володимирський район, Нововолинськ

Військова служба:

Начальник медслужби 2-го батальйону 14-тої ОМБР імені князя Романа Великого.

Нагороди, відзнаки:

Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня (посмертно), почесний нагрудний знак «Хрест хоробрих» (посмертно).

Волиянин Тарас Харук – Воїн- медик

Захисники, які віддали найцінніше – своє – життя у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, стояли на смерть за кожного з нас – за те, щоб наступні покоління мали гідне майбутнє в незалежній країні, могли розвивати громадянське суспільство та робити державу кращою. Схиляємо голови у вдячності перед тими, хто захищав від ворога наші міста і села, даючи нам можливість у цей час навчатися, працювати, підтримувати соціальні ініціативи та відстоювати демократію й права людини тут, у тилу. Одним із захисників, чий життєвий шлях особливо потребує уваги, є Харук Тарас Андрійович.

Майбутній герой народився 5 вересня 1995 року на Волині в м. Нововолинську. Закінчив Нововолинську гімназію із золотою медаллю. Його батько — професор історії, тож цей предмет Тарас знав дуже добре. А ще він любив біологію й хімію. Із шостого класу казав усім, що хоче стати хірургом [1]. Любов до медицини Тарас міг порівняти лише з його любов'ю до музики. Він грав на гітарі та обожнював старі рок-гурти: Metallica, Megadeth, Judas Priest, Motörhead, Black Sabbath та Pink Floyd. Тарас завжди хотів побудувати власну майстерню гітар, у якій би відтворив саморобну гітару Едді Ван Хелена [2]. У 2019 році закінчив медичний факультет Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького. Проходив інтернатуру в Києві на базі Військової медичної академії [3]. Після отримання диплома Тарас вирушив до столичної Військової медичної академії. Він здобував кваліфікацію лікаря загальної практики. Мріяв стати хірургом, багато зусиль для цього докладав, вчився, вивчав спеціальну літературу. Уже на фронті, коли поруч з його медпунктом стояли госпітальєри, використовував кожну можливість, щоб асистувати, переймати їхній досвід. Мріяв, що колись вдасться перекваліфікуватися на хірурга.

Його навчання мало тривати ще декілька місяців, але через повномасштабну війну в Україні освіту здобував у пришвидшеному режимі.

У лютому 2022 року вирушив виконувати обов’язки начальника медслужби 2-го батальйону медичної роти 14-ї окремої механізованої бригади. Служив у місті Дружківка Донецької області, а потім передислокувався на околиці міста Харкова.

Ще Тарас дуже любив водити автомобіль. За кожної нагоди намагався підмінити штатного водія, щоб самому вести машину. Автомобіль для його медпункту - вживаний «Джип» - купили в Італії завдяки зусиллям волонтерів (насамперед, Тарасової сестри Дарини та її добрих друзів) передали на фронт буквально за два тижні до загибелі Тараса.

Лейтенант медичної служби Тарас Харук, позивний Айзек, загинув 30 серпня 2022 року під час обстрілу Харкова. Вранці офіцер повіз бійців у госпіталь на обстеження. Вийшовши зі шпиталю, він зайшов у сусіднє кафе разом із медсестрою по каву. Там їх накрив артобстріл. Тарас загинув одразу. До його дня народження залишався лише тиждень [2] .

Поховали Тараса Харука 2 вересня 2022 року в місті Нововолинську Волинської області.

Указом президента України Володимира Зеленського від 30.03.2023 №190/2023 «Про відзначення державними нагородами України» за особистий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку та високий професіоналізм нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ХАРУКА Тараса Андрійовича (посмертно) — лейтенанта медичної служби. Також посмертно лейтенант Тарас Харук нагороджений почесним нагрудним знаком «Хрест хоробрих».

Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях. Ми пам’ятатимо тих, хто віддав своє життя, захищаючи Україну. Кожен із нас може подякувати загиблим захисникам та виявити пошану, схиливши голову під час хвилини мовчання. Це найменше, чим ми можемо віддячити загиблим захисникам за захист наших міст і сіл. Відомо: герої живі, поки жива пам’ять про них.

Вічна пам’ять і слава українському воїну-медику, який захищав рідну Україну і кожного з нас!