Столярчук Мирослав Станіславович

Підгайчанин Мирослав Столярчук – Герой Іловайська

Столярчук Мирослав Станіславович народився 27 січня 1977 року у селі Підгайці Луцького району. Мирослав був допитливим й активним учнем, круглим відмінником навчання і незаперечним лідером класу, гордістю школи. Бог наділив його талантом до співу, танцю, спорту й великою любов’ю до рідної України. Юнак був ініціатором багатьох національно-патріотичних заходів: зустрічі з героями ОУН-УПА, письменниками Тетяною Байдою, Олексієм Добком, Сімою Кордуновою, керівником хору «Посвіт» Ростиславом Кушніруком, збирачками українських пісень Антоніною Голентюк та Олександрою Кондратович – це лише незначна частина його ініціатив. Мирослав був переконаним, що корупціонери й україноненависники, користолюби й манкурти неодмінно відійдуть у небуття, а його донечки Христина й Калинка будуть жити в європейській Україні.

Саме з цією метою Мирослав у червні 2014 року вступив до роти патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь» (позивний «Мирон»). Після укомплектування підрозділу та короткого курсу підготовки, 12 липня 2014 року міліціонери роти «Світязь» склали присягу на вірність Україні. На той час була видана особовому складу чорна форма МВС. Шеврон підрозділу розробив заступник командира Ігор Дрючан [2].Оскільки рота на мала свого знамена, за ініціативи Андрія Квача у швейній майстерні міста Ківерці на синьо-жовтому прапорі нашили слово «Світязь». У день присяги цей стяг був розгорнутий перед особовим складом [1]. Таким чином підрозділ отримав свій неофіційний прапор, який з часом став бойовим. Мирослав, як відмінний стрілок ще з шкільних років, став снайпером підрозділу і звісно, враховуючи його людські якості, був душею колективу.

Від 13 серпня — у зоні бойових дій. 22 серпня 2014 року основний склад роти «Світязь» прибув в Іловайськ. Бійці увійшли в західну частину міста і розташувались у дитячому садку «Ластівка» разом з батальйонами «Івано-Франківськ» і «Дніпро -1». Поставлені завдання рота «Світязь» виконувала спільно з батальйоном «Дніпро-1», командиром якого був Юрій Береза. Добровольці здійснювали охорону розташування, проводили зачистку вулиць, оглядали приміщення на наявність зброї та боєприпасів, виявляли осіб без документів, перевіряли усіх підозрілих і їхню можливу причетність до незаконних військових формувань.[3]

Все це – під систематичними обстрілами, які здійснювались близько півночі і з самого ранку.[7]

На День Незалежності України, зранку 24 серпня добровольчі підрозділи отримали нове бойове завдання. Необхідно було зайняти промислову зону із залізничним депо, нафтосховищем і комплексом електропідстанцій. На виконання завдання разом із командиром роти вирушили 12 бійців. Ця частина роти мала діяти у підпорядкуванні командирів батальйонів «Дніпро-1» та «Донбас». Інші бійці роти «Світязь» залишились для охорони бази – дитячого садка. Бойова операція розпочалась у другій половині дня. Українські сили : батальйони «Дніпро-1», «Івано-Франківськ» та «Світязь» мали відбити у сепаратистів захоплену частину міста і взяти під контроль дорогу, яка давала можливість підійти підкріпленню, а в разі необхідності – вийти з населеного пункту.[5]

Блоктост на в’їзді в Іловайськ з боку Кутейниково зайняли 10 бійців роти «Світязь»: Володимир Іщук, В’ячеслав Хоміцький, Михайло Білецький, Дмитро Білецький, Дмитро Бубало, Святослав Романюк, Віталій Вітковський, Олег Булатов, Сергій Яковлєв і Роман Коротицький. Олександр Сивий - фельдшер «Док» перебував на іншому блокпосту ліворуч від дороги, а снайпер роти Мирослав Столярчук – був відкомандирований до чотирьохповерхової будівлі [6]. Утримуючи свій сектор, у напівзруйнованому будинку з боку ворога він виявив снайпера чи коригувальника артилерійського вогню жіночої статі. Мирослав Столярчук доповів, надійшла команда стріляти. Снайпер вагався, йому було важко переступити через закони моралі й людяності, та побратими нагадали: якщо він не виконає свою роботу, то можуть загинути усі вони. «Мирон» здійснив постріл по ворогу, у якого був оптичний прилад. Потому на деякий час навіть припинився обстріл українських позицій. Про те, що постріл був влучний, дали знати самі бойовики. Коли вони дістались до місця, де перебував їх снайпер-коригувальник, було чути крики і, ніби у відповідь, у бік українських захисників пролунало декілька автоматних черг [4]. Добровольці батальйону «Дніпро-1» особисто подякували командиру роти «Світязь» Олександру Фацевичу за його снайпера Мирослава Столярчука [4].

Загинув під час виходу так званим «зеленим коридором» 29 серпня 2014 року між селами Новокатеринівка і Горбатенко Старобешівського району Донецької області. 2 вересня тіло Мирослава Столярчука з тілами 87 інших загиблих привезено до запорізького моргу, як невідомий загиблий був під тимчасовим номером 3201.

Була інформація, що Столярчук — у полоні в донецьких терористів, утримувався у приміщенні СІЗО. В грудні 2014-го родині стало відомо, що Мирослав у вересні був помилково похований у Калинівці Вінницької області, замість В'ячеслава Степановича Катрича, сержанта батальйону міліції «Миротворець». [6]

Упізнаний за тестами ДНК, по закінченні юридичних процедур та низки виснажливих бюрократичних формальностей, які довелось пройти родині, тіло Мирослава повернули на рідну землю. 15 березня 2015 року загиблого героя відспівали у кафедральному Свято-Троїцькому соборі м. Луцька. Після прощання на Театральному майдані міста тіло героя було віддане рідній землі у селі Підгайці, а цей день у Луцьку та селі було оголошено Днем жалоби. Без Мирослава залишилися дружина Ольга, брат Тарас, мама Людмила Федорівна, доньки: Христина 1999 р.н. та Калина 2011 р.н.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). [8]

Постановою Президії ради ПАП ОВС України від 15 грудня 2014 року №15/оф нагороджений відзнакою «За відвагу та мужність;

Рішенням Волинської обласної ради від 10.12 2020 р. №2/21 « За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові присвоєно звання «Почесний громадянин Волині» (посмертно);

Нагороджений «Іловайським Хрестом» (посмертно).

Загалом за роки російсько-української війни 25 жителів Підгайцівської ОТГ загинули у кровопролитному протистоянні з рашистами.

Час не лікує рани, проте може стирати з пам’яті імена тих, завдяки кому ми живемо. Тому наша справа - нести імена героїв і спогади про них та криваві події крізь час для майбутніх поколінь. Адже тільки те, що зафіксоване словом, стає надбанням прийдешніх. Щоб напрацювати стратегію і тактику нашої діяльності в найближчому часі ми повинні глибоко аналізувати дійсність. Наші кроки мають бути виваженими, варто керуватись перевіреними часом й скріпленими кров’ю діями близьких нам людей, їх досвідом і життєвою мудрістю.

Промайнуло майже 9 років з часу описаних подій. Війна так і не завершилась. Щоденно нові домовини зі Сходу, горе і сльози вриваються в наше життя. Але ми твердо віримо, що Перемога неодмінно прийде, адже нас захищають такі воїни як Мирослав Столярчук, Володимир Іщук, які вже стали ангелами. Вони поглядають на нас з меморіальної дошки при вході в Підгайцівський ліцей і застережливо промовляють: «Будьте пильні й любіть Україну, адже вона у нас, як мати – одна».

До наших полеглих односельців дуже підходять слова з Євангеліє:

«Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Івана 15:13)

Як плаче вкраїнська земля!
Сумують Підгайці донині.
Тебе, Мирославе, здаля
Везли у важкій домовині.

Пішов добровольцем на Схід,
Свою боронить Україну.
Гордиться тобою весь рід,
І мати, і діти, й дружина.

Поліг на війні, бо свинець
Ворожий у тіло поцілив...
О, скільки ще юних сердець
Під хижим московським прицілом!

Десь там, у далеких світах,
Душа пролетить над землею.
Ти - мужній герой, гордий птах,
Засвітишся ясно зорею

Вірш волинської поетеси, вчительки воїна – Лукії Василевської

Матеріали підготували:

Дулик Олег, учень 10-А класу Підгайцівського ліцею Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області

Науковий керівник : Марков Василь Михайлович, вчитель історії Підгайцівського ліцею