Ткачук Владислав Валентинович

Дата народження:

30.05.1993

Дата загибелі:

26.02.2022 (28 років)

Місце народження:

Україна, Волинська область, Луцький район, Цумань

Місце проживання:

Україна, Волинська область, Луцький район, Цумань

Місце загибелі:

Україна, Херсонська область, Херсонський район, Олешки

Місце поховання:

Україна, Волинська область, Луцький район, Цумань

Військова служба:

Старший лейтенант медичної служби, 80-та окрема десантно-штурмова бригада ДШВ ЗСУ м. Львів. ( вч А0284)

Нагороди, відзнаки:

Орден Богдана Хмельницького ІІI ступеня (посмертно). Указ Президента України № 128/2022 від 12 березня 2022 року «Про відзначення державними нагородами України»

Дитячі роки були насичені на пригоди: дослідження річок, полів та лісів, катання на велосипеді та гра у футбол з старшими хлопцями - справжнє сільське життя.

В 2000 році Владислав пішов у перший клас Цуманської ЗОШ. З перших днів шкільного життя став улюбленцем вчителів і однокласників, бо завжди сумлінно навчався і був не конфліктним, а дружелюбним і веселим у колі друзів.

У 2008 році вступив до Маяківського НВК (нині Княгининівський ліцей), де брав активну участь у спортивному, соціальному та організаційному житті навчального закладу.

Після закінчення ліцею вступив на держану форму навчання до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, де навчався за спеціальністю «Лікувальна справа». Студентські роки Владислава були насиченими та цікавими, адже доводилося поєднувати освоєння складного навчального матеріалу і активне студентське життя у гуртожитку.

У 2016 році здійснилася мрія Владислава - поєднати своє життя не лише з медициною, а й військовою справою – вступ на інтернатуру до Української військово-медичної академії. Під час навчання в УВМА він розкриває свій потенціал: стає старостою курсу та одним з найуспішніших випускників.

В 2019 році розпочинається кардинально новий етап життя Владислава Ткачука – підписання контракту та служба у 80-тій окремій десантно-штурмовій бригаді ДШВ ЗСУ у м.Львів. 2020-2021 роки служив у зоні ООС (Луганська обл.).

26.02.2022 року загинув у Херсонській області під час виконання бойового завдання. Указом Президента України № 128/2022 від 12 березня 2022 року «Про відзначення державними нагородами України»: за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, старшого лейтенанта медичної служби Ткачука Владислава Валентиновича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІI ступеня (посмертно).

Влад був дуже добрим, відважним, світлим та надзвичайно порядним. Справжній син та патріот своєї Країни! Скільки пам’ятаю його, від нього завжди відходила позитивна енергія, усмішка не покидала його обличчя. В розмові на тему на що ти потратиш 100000 $, він відповів: «на самоосвіту та здобуття знань». Тож нам важливо засвоїти, що наша освіченість і відвага – це ключ до нашого щасливого майбутнього.

Завжди пам’ятаймо, яку ціну ми платимо за нашу свободу. Якщо ми ще досі живі, ми маємо боротися і вчиняти достойно!

Публікації в ЗМІ (статті, фото, відео) ПАМ‘ЯТІ МЕДИКІВ 80 ОКРЕМОЇ ДЕСАНТО-ШТУРМОВОЇ БРИГАДИ «Влад був добрим і по-хорошому принциповим. Він чесно міг сказати, що думає, навіть якщо знав, що тобі ця відповідь не сподобається.

Він був лікарем, любив історичні фільми і вмів так тонко пожартувати, як ніхто.» - пам’яті лікаря медичного пункту 1 десантно-штурмового старшого лейтенанта медичної служби ТКАЧУКА Владислава Валентиновича (30.05.93 - 26.02.2022).…80 окрема десантно-штурмова бригада ДШВ ЗСУ | Lviv | Facebook3 березня 2022 року мій рідний ЦУМАНЬ прощався з ТКАЧУКОМ ВЛАДИСЛАВОМ ВАЛЕНТИНОВИЧЕМ ( 30.05.1993 -- 25.02.2022 ). За рідну Вітчизну своє молоде життя поклав СТАРШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ медичної служби 80 - ї окремої десантно-штурмової бригади Збройних Сил України. Влад, так Його називали БАТЬКИ, обрав ГУМАННУ професію ЛІКАРЯ. МРІЯВ рятувати ЖИТТЯ пацієнтів. Знав цього УСМІХНЕНОГО юнака з дитинства. Він виріс з моїми синами. Запам'ятав Його чемним і вихованим хлопцем. Тихий, спокійний, його присутність, ніби сором'язливо випромінювала ДОБРОТУ. До кімнати заходив не по роках ХЛОПЧИСЬКО, який вирізнявся серед однолітків кремезною статурою. ТАКІ, зазвичай, ТРИМАЛИ в СВОЇХ РУКАХ клас і ровесники знали, ХТО в колективі ЛІДЕР. Але це не про ВЛАДА. В голосі відчувалась дитяча НІЖНІСТЬ, очі всміхались ДОБРОТОЮ. ВІН прагнув завжди ДОПОМОГТИ усім, з ким був поруч. Сама професія ЗНАЙШЛА Його. ТАКИМ місце ТАМ, де потрібне СЛОВО втіхи, ДОПОМОГА і запевнення, що ВСЕ буде ДОБРЕ. ТАК навчала МАМА, а біля БАТЬКА здобував ази ЧОЛОВІЧОГО ремесла. Його ПРИСУТНІСТЬ завжди зігрівала батьківські серця. Без Нього робота НЕ КЛЕЇЛАСЯ. А тому з таким нетерпінням ВИГЛЯДАЛИ ЙОГО з Маяківського ліцею, щоб НАТІШИТИСЯ, НАЛЮБИТИСЯ, НАПИШАТИСЯ: виростає ОН який КРАСЕНЬ, щоб ПОЦІЛУВАТИ і ПРИГОРНУТИ, потрібно стати навшпиньки... Не зогледілись, як скінчив Київський Національний медичний університет імені О. О. Богомольця. І тут, несподівано для батьків, прийшло СИНОВЕ САМОСТІЙНЕ і ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ -- стати професійним військовим медиком, щоб, як ДЯДЬКО Віктор, ЗАХИЩАТИ Вітчизну від непроханих зайд. Ох, як щеміло МАТЕРИНСЬКЕ серце, ніби відчувало щось НЕДОБРЕ.

Металась в неспокої материнська душа, а ПОДРУГА - ПОДУШКА може засвідчити про те, скільки сліз було пролито нічної пори. Вмовляла, просила, в молитвах благала Господа, щоб син змінив своє рішення. Завжди замкнений в собі, тепер і БАТЬКО прохав сина, щоб ДОБРЕ ОБДУМАВ, не поспішав з обранням другої професії, адже за вікном ВІЙНА і вже достатньо смерті дядька...А ВЛАД спішив ЖИТИ, зазирав в батьківські очі вже НЕ ТИМ дитячим поглядом, де була ВІДКРИТА ПОСМІШКА, а ВИВАЖЕНИМ ЧОЛОВІЧИМ ЗМУЖНІЛИМ, від якого тягнуло тяжким СВИНЦЕВИМ протягом.-- Ні, не треба мені тої форми..., вона ЛЯКАЄ мене і понині, -- голосила МАТИ, прощаючись ВОСТАННЄ зі своєю ДИТИНОЮ, що ВЕЛЕТОМ лежав у домовині... Влада НЕ ПЕРЕКОНАЛИ батьківські вмовляння і СЛЬОЗИ, змінити своє рішення відмовився. ВІН закінчив МЕДИЧНУ АКАДЕМІЮ Збройних Сил України і прийняв Присягу на ВІРНІСТЬ народу України. ПЕРЕГОРНУЛАСЬ сторінка ДОЛІ, яка ВИЗНАЧИЛА, КОМУ захищати свій НАРІД і СТАТИ Героєм.

--Коли ВЛАД перебував в зоні операцій об'єднаних сил, я НЕ ПЕРЕЖИВАВ, не відчував тяги на серці, воно НЕ ВІЩУВАЛО біди. А ось поїздка СИНА у край, де ВІН востаннє ніс службу, була для мене ВИСНАЖЛИВОЮ, забирала внутрішню енергію і сили. Щось ПЕРЕДЧУВАЛА БАТЬКОВА душа НЕДОБРЕ, СТРАШНЕ.-- А я, СИНОЧКУ ЛЮБИЙ, НІЧОГО НЕ ВІДЧУЛА, і серденько моє НЕ ОЙКНУЛО, і СЛЬОЗА не впала додолу, і СНИ не віщували СТРАШНОГО...ЧОМУ ТАК СТАЛОСЯ ? Ти ж, СИНОЧКУ, нікому поганого НЕ ЗРОБИВ....ТИ всіх РЯТУВАВ, ДОПОМАГАВ, а СЕБЕ НЕ ВБЕРІГ..., -- сльозами вмивалась МАТИ, обіймаючи ДИТИНУ, яку НАРОДИЛА для життя, ЗРОСТИЛА і ВИХОВАЛА в МОЛИТВАХ.

ТИ завжди був СЛУХНЯНИМ, не перечив, ДОПОМАГАВ.

ЧОМУ?

ЧОМУ ТАК СТАЛОСЯ, чому.???

Напевно, ТАК БОГУ угодно ...

Ти ПРОСТИ, мій ЛЮБИЙ СИНУ, що я НЕ СТРИМУЮСЯ і ОБІЙМАЮ Тебе ВОСТАННЄ, скоро НЕ БУДУ більше.

Скажи, скажи, СИНОЧКУ, як ЖИТИ буду без ТЕБЕ, СКАЖИ...

Сльози ЗАЛИВАЛИ моє обличчя і градом падали на долівку.

Не міг стримати, все відбувалось на моїх очах, а думки летіли у СТЕП, де рвались міни і була КРОВ, де падали ЗАХИСНИКИ і вороги, а ПЛАЧ вертав до домовини, де на СТОМЛЕНИХ війною руках замість ШЛЮБНОЇ ОБРУЧКИ, бачилися зранені боями ПАЛЬЦІ і тільки закриті очі ВЛАДА, нагадували глибокий СОН, в якому МИ усі перебуваємо ці ВІСІМ років, то віддаляючись від війни у щоденних клопотах, то НАБЛИЖАЮЧИСЬ з кожною СМЕРТЮ Героїв.

На небо ЗІЙШОВ СВІТЛИЙ ВОЇН в обійми Спасителя, щоб наблизити НАШУ СВОБОДУ.

Пригадав, гортаючи ВЛАДОВУ сторінку.

Він створив її у ФЕЙСБУЦІ і рідко відвідував, бо не мав часу, бо СПІШИВ ЖИТИ.

"Україна. Народжені ВІЛЬНИМИ", -- ОСТАННІЙ Його репост, ніби ПРОЩАЛЬНИЙ САЛЮТ і ЗАПОВІТ для ТИХ, ХТО ЖИВИЙ і буде ЖИТИ.

Це ВЛАД залишив СУТНІСТЬ свого ЖИТТЯ на Землі для НАЩАДКІВ...