Пугач Сергій Володимирович

Калиновий присмак долі Пугача Сергія Володимировича

На території Волинської області немає такої сім’ї, якої не торкнулася б війна. Хтось чекає на чоловіка, хтось чекає на сина, хтось чекає на тата. Та не всім судилося зустріти своїх рідних з війни живими. Багато Героїв повертаються до нас історією, яку ми не повинні забути. Наше завдання і завдання майбутнього покоління - не дати відійти у небуття іменам тих, хто віддав своє життя за нас усіх. Одним із таких Героїв став Пугач Сергій Володимирович, житель села Седлище, яке розкинулося на березі мальовничої річки Стохід, що на Любешівщині.

Народився наш Герой, мій тато, 3 червня 1972 року у селі Седлище. В цьому ж селі навчався в Седлищенській середній школі. Педагоги навчального закладу пам’ятають Сергія Пугача завжди старанним, уважним, готовим прийти на допомогу учнем. Хороші спогади він залишив однокласникам. Щирого, привітного, жартівливого хлопця поважали всі. Із шкільних років запам’ятався Сергій усміхненим, позитивним. У будь-якій ситуації підтримував інших, був напрочуд добрим, врівноваженим, у нього було багато друзів [1].

Після закінчення школи в 1989 році вступив у місцеве ПТУ, де здобув спеціальність водія.

10 червня 1990 року був призваний на строкову службу. За 2 роки служби, яку проходив у Німеччині, побував на військових навчаннях у Казахстані та отримав звання сержанта. Був заступником командира взводу зенітно-ракетних установок. Після проходження строкової служби працював у ПСВК «Колос». У травні 1994 року одружився із Сінчук Тетяною Іванівною. У шлюбі народилося четверо дітей: троє доньок та син. Протягом усього життя Сергій Володимирович разом з дружиною займалися сільським господарством і поважати працю навчали своїх дітей.

7 серпня 2014 року Пугачу Сергію вручили повістку з військкомату, але тоді він отримав відстрочку, бо був батьком трьох неповнолітніх дітей.

Після повномасштабного вторгнення росії в березні 2022 року під час оголошеної загальної мобілізації Сергій отримав повістку. Сергій Володимирович найбільше мріяв, щоб його рідні жили у мирній, квітучій Україні. Тож, коли вручили повістку, відразу пішов до військового комісаріату[1]. Пройшовши у квітні медичний огляд, він став чекати призову до лав Збройних Сил України.

На початку жовтня 2022 року після виклику до Камінь-Каширського ТЦК та СП був відправлений проходити навчання на Яворівський полігон, який знаходиться поблизу села Воля-Добростанська, що на Львівщині. Там він пробув три тижні.

Після проходження навчання, у листопаді 2022 року, Сергія Володимировича відправили до міста Оріхів Пологівського району Запорізької області. Сержант Сергій Пугач був зарахований до складу піхотинців в/ч А7013 65-ї окремої механізованої бригади 3-ї роти 1-го мобільного батальйону.

Виїзди на нульові позиції, постійні артилерійські та мінометні обстріли, запеклі бої – це далеко не весь перелік солдатських буднів. Такі довгоочікувані й короткі дзвінки додому, де з нетерпінням чекали дружина, діти та п’ятеро маленьких онуків. Несприятливі погодні умови, хронічна хвороба хребта, постійні фізичні навантаження негативно вплинули на здоров’я сержанта. Спочатку Сергій перебував на лікуванні у військовому госпіталі Запоріжжя, згодом потрапив до інфекційного відділення місцевої обласної лікарні, де йому встановили діагноз - запалення бронхів [1].

19 грудня 2022року сержант Сергій Пугач разом зі своїми побратимами за наказом керівництва здійснив виїзд на нульові позиції, хоча за станом здоров’я мав звільнення до 22 грудня. Останній дзвінок до дружини вранці. Останні слова: «Моліться за мене»…

Загинув Герой 19 грудня 2022 року на території Запорізької області на позиції «Варшавська», отримавши наскрізне осколкове поранення голови, яке було не сумісне з життям. Сповіщення про загибель Захисника України родина отримала 22 грудня 2022 року. Лише два місяці служби – і дорога додому… в домовині [1].

Поховали Захисника України, сержанта 65-ї окремої механізованої бригади Пугача Сергія Володимировича, в рідному селі Седлище Волинської області Камінь-Каширського району Любешівської ТГ 24 грудня 2022 року. Під час поховання Героя дружині вручили державний прапор України та пам’ятний лист на знак глибокої вдячності за жертовне служіння у лавах Збройних Сил України від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.

23 березня 2023 року у пам'ять про полеглих воїнів на території церкви Вознесіння Господнього в селищі Любешів створили Алею життя, де родиною Пугача Сергія Вололодимировича було висаджено вічнозелене деревце як символ воїна-захисника, чия життєва дорога обірвалася на російсько-українській війні [2].

11 квітня 2023 року біля Свято-Михайлівського храму в с. Седлище відбулася толока – садили алею калини і троянд на спомин про загиблих воїнів-односельчан [3].

21 квітня 2023 року на території ЗЗСО «Седлищенський ліцей» педагоги та рідні загиблих Героїв висадили Алею пам’яті з вічнозелених смарагдових туй на честь випускників закладу, які віддали своє життя, захищаючи Україну від російської агресії [4].

8 травня 2023 на території церкви Вознесіння Господнього в селищі Любешів відбулося освячення каплички в пам'ять про загиблих [5].

Згасла свічка життя нашого Героя… Обірвалася неймовірна історія мужності, героїзму, людяності. Історія війни та втрати, любові та співчуття.

Вічна шана та низький уклін усім, хто поклав своє життя за волю України!