Бусько Олександр Юрійович

Волинянин Бусько Олександр

Захищаючи Україну, загинув випускник Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні Бусько Олександр.

«Герой загинув у вівторок, 23 серпня 2022 року, в День Державного прапора України», - про це повідомив рідний брат захисника Сергій Бусько на своїй сторінці у фейсбуці.

«Загинув мій наймолодший брат, наш Герой, випускник Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні, випускник Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова, а нині підполковник ГУР Бусько Олександр. Для нас він буде жити вічно, бо герої не вмирають», - йдеться у дописі.

Ворожа куля обірвала його молоде життя . Доля відміряла йому так мало - всього лише 33 роки... Не обійме вже більше сина мати, не поділяться з ним планами на майбутнє рідні брати…

Олександр був третім, наймолодшим сином у чудовій сім'ї Буськів. Ще юнаком зробив для себе вибір - стати військовослужбовцем. Закінчив Волинський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні та Житомирський військовий інститут імені  С. П. Корольова, проходив службу в частині спеціального призначення в м. Києві.

Займався професійним спортом. Став срібним призером з підтягування та срібним призером чемпіонату Збройних сил України з багатоборства ВСК у командному заліку.

Був учасником АТО, а з початком повномасштабної війни, знову став на захист Вітчизни.

Олександр Бусько мужньо тримав варту нашого спокою та мирного неба над головою. Був хоробрим та вірним сином України, воїном, до кінця відданим своїй професії, чудовим батьком своїй донечці. Того трагічного дня на Донеччині під час виконання бойового завдання воїн загинув…

Трагічна звістка чорною хмарою огорнула сім’ю. З цим змиритися неможливо,тому рідні досі подумки переконують себе, що він все ще там, на передовій, захищає Батьківщину.

«Ми всі його надзвичайно любили, обожнювали. Мама прищеплювала нам мудрість, тато - дисципліну та порядок. Вже з раннього дитинства Саша проявляв неабиякі лідерські здібності. Був дуже працьовитим, гарно вчився в школі, мав безліч друзів, які його поважали. Йому можна було завжди довіритися – доручити завдання будь-якої складності. Дізнавшись про існування військового ліцею, одразу забажав вступити туди. Сашка всі відмовляли, але його рішення було незмінним. У всіх навчальних закладах він був на чолі колективу (от як староста групи в університеті). Адже він завжди виділявся, був добрий, справедливий і навіть жорсткий, коли треба. Він любив правду.

З початком агресії росії в 2014 році брав безпосередню участь у військових діях. Ми всі дуже хвилювалися за нього. Здавалося, що з часом мало б звикнутись, але нам все одно було важко.

Ми всі 8 років завжди були в новинах і чекали його «+» або «ок» в месенджері: ніяких подробиць він нам ніколи не повідомляв, надсилав тільки ці знаки, які свідчили про те, що він живий», – каже рідний брат Сергій.

«Україна втратила одного з найкращих своїх синів, який пройшов гідний шлях, щоб стати найкращим із найкращих у військовій справі. Герої не вмирають!

Світла пам'ять тобі, Сашко!» – написала у фейсбуку місцева жителька Любов Балицька.

При вступі до Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою Олександр мав найкращі досягнення серед вступників, а особливо зі спортивних дисциплін. Зі слів матері, Олександр ніколи не користувався своїм статусом. Якщо командував, то командував чесно й справедливо. Коли він тільки вступив до ліцею й посів місце на сходинку вище, ніж усі, то говорив: «Я не розумію, чому мене слухають, я щось кажу, а вони беруть і роблять це. Був би я на їхньому місці, то не слухав би».

Ще з дитинства він любив працювати, а саме завершувати свою роботу швидше від інших. Цим він відрізнявся від своїх братів. Брати, батьки завжди радили йому, щоб поводився обережніше на окупованих територіях. Відповідаючи рідним, підкреслював, що ніколи не буде ховатися за спини своїх побратимів.

Брав участь у військових діях у Маріуполі. Вертоліт, у  якому перебував Олександр, було підбито. Проте один з двох двигунів залишився справним. Завдяки цьому екіпаж долетів до безпечної території і зберіг собі життя. 

У червні Олександр отримав контузію. Після цього він мав можливість не повертатися в гарячі точки. Проте, вірний своїм принципам, воїн казав: «Ноги ходять – значить маю виконувати свій обов’язок».

Здається, наш герой пережив не одне коло пекла: Маріуполь, Донецьк, смерть наздогнала його при зачистці м. Бахмута від окупантів.

Після виконання бойового завдання Сашко повертався в безпечну зону, його мав прикрити побратим, проте не встиг. Неочікувана куля недобитого окупанта, що опинився на дорозі, влучила в живіт і ногу. Впавши на землю, Олександр почав відчайдушно відповзати до своїх. Згодом його підібрав побратим Гена. Коли повернулись в безпечну зону , лікар почав надавати йому допомогу, перемотав рани.. Ще близько 10 хвилин Саша розмовляв, та згодом сили почали покидати його. Здається, він так і не розумів, що це приходить смерть. На превеликий жаль, врятувати його не вдалося.

«Сашко! Ти завжди прагнув висоти. Хотів і був найшвидшим, вищим, сильнішим в той роковий день. Ти також був перший і був на висоті. Саня, висота наша! Твої побратими тримають її. Саня, ти зайняв висоту! Саме ти. Ціною власного життя. Твої справи не закінчені, але ми будемо самовіддано продовжувати цю боротьбу.

Ти б бачив, скільки людей зібралося провести тебе в останню путь. З тобою було все твоє рідне місто: малі й старі, жінки й чоловіки - всі не могли стримати емоцій... А над тобою в небі з'явився чи то голуб, чи то ангел. А може, то був ти ?! А це значить - буде перемога за нами і буде мир в Україні. Перемога й мир, до яких ти приклав максимум зусиль і заплатив найвищу ціну. Ти увійшов в історію! Подяка тобі! Ти гідно боровся! Тепер помагай нам битися з лав небесного війська!», - звертається у думках до полеглого воїна друг та побратим Михайло Бакалюк.

У глибокій скорботі вся Камінь-Каширська громада схилила голови перед загиблим, устелила його останню путь живими квітами. Поховали Героя України на одному з місцевих кладовищ у Камінь-Каширському, де кілька років перед цим знайшов вічний спочинок і батько бійця. Нехай добрий, світлий спомин про Захисника України назавжди залишиться в пам'яті всіх, хто знав, любив і шанував Олександра Буська!

«Існувало багато можливостей не брати участь у бойових діях, а виконувати кабінетну роботу. Однак це був би не Саша. Побратими сказали, що навіть якби його прикували кайданами, він би їх розірвав і пішов би в бій. Він завжди говорив, що надзвичайно любить ліс, природу України…. І ніколи не віддасть це москалям!

На поховання Героя приїхали військовослужбовці, побратими з різних регіонів усієї України та навіть воїни безпосередньо з лінії фронту. Яку ж все-таки він мав повагу серед них!

Нашій сім'ї зараз залишається тільки бути сильними, молитись за нього й зробити все, щоб його смерть була не марною. Потрібно, щоб українці усвідомлювали, що війна не десь там далеко, вона скрізь і кожному потрібно воювати до останнього на своєму фронті і ніколи не здаватись», – додає Сергій Бусько.

Матеріали підготували:

Должко Павло, учень 10 класу Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні

Шульгач Володимир Вікторович, вчитель історії Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні