Смокович Віктор Анатолійович

Герой нас надихає - Смокович Віктор

На війні не буває вихідних чи святкових днів. Щоденно наші герої, воїни-захисники зі зброєю в руках відвойовують Україну від окупації ворога, від навали російських загарбників, що принесли горе і біду в наш спільний дім. На жаль, часто ціною власного життя. Вже дев’ятий рік у страшній війні на Сході України гинуть кращі сини та доньки українського народу на бойовому посту із зброєю в руках, відходячи у Вічність…

Серед них і наш Герой Смокович Віктор Анатолійович – молода, успішна людина, патріот , вірний син своєї Батьківщини. На жаль, через трагічну загибель він так і не встиг здійснити свої мрії, долюбити та відчути повноту людського щастя. За наш спокій, мир в Україні він заплатив найдорожчу ціну – своє життя.

Віктор Смокович народився 3 серпня 1984 року в селі Великий Курінь Любешівського району Волинської області. Свою шкільну дорогу Віктор розпочав у Великокурінській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, коли 1 вересня 1991 року пішов до першого класу. Хлопчина зростав вихованим і дисциплінованим учнем, фізично загартованим юнаком, який успішно поєднував шкільне навчання, допомогу батькам по господарству та відпочинок з однолітками. Спокійним і доброзичливим запам’ятали його вчителі та однокласники.

Здобувши повну загальну середню освіту, Віктор Смокович відслужив строкову службу в армії, а після демобілізації продовжив навчання в Харківському індустріально-педагогічному технікумі ім.В.І.Вернадського за спеціальностю «Професійне навчання. Будівництво та експлуатація будівель і споруд». У 2009 році закінчив навчання і здобув кваліфікацію техніка-будівельника-технолога.

Головним подарунком від небес Віктор завжди вважав щире, вірне кохання та омріяне одруження зі своєю обраницею Оксаною. Молода сім’я мріяла побудувати свій власний великий світлий будинок, мріяла побачити світ та наповнити його своєю любов’ю і теплом. Тому на деякий час Віктор поїхав на заробітки.

Події, які відбувалися в Україні з 24 лютого 2022 року, вразили всіх і сім’ю Смоковичів особливо. Прийшов виклик з’явитися у другий відділ Камінь-Каширського районного центру комплектування та соціальної підтримки. Не роздумував і вже наступного дня стояв на порозі військомату. Жодні вмовляння матері та дружини не змогли зупинити щирого українця і патріота. Він твердо вирішив йти захищати рідну землю.

Віктор Смокович був мобілізований 9.03.2022 року і став військовослужбовцем військової частини А 4047 (м. Черкаси). Випробувань було багато. Протягом першого місяця потрібно було відповідально підготуватися, пригадати військові навички, пройти бойове злагодження. А серце завжди прислухалося до знайомої мелодії телефону, бо лише так можна було почути рідний голос коханої дружини Оксани, дітей Іринки та Владика, відчути любовне тепло , хай і на далекій відстані.

А далі в бій… І все закрутилося, завертілося. Така доля наших захисників на передовій – йти вперед зі зброєю в руках, звільняти кожен клаптик рідної землі, ухилятися від пострілів та вибухів, підстраховувати побратимів, а в години відпочинку заспокоювати рідних та близьких, переконувати їх, що все добре і всі обов’язково повернуться додому.

Сержант Віктор Смокович служив командиром зенітно-ракетного відділення зенітно-ракетного взводу зенітно-ракетної батареї 110 механізованої бригади . За п’ять місяців довелося змінити багато місць дислокації, побувати на найгарячіших ділянках фронту. Під час виконання службових обов’язків 30 липня 2022 року наш Герой загинув. Внаслідок ворожого артилерійського обстрілу в населеному пункті Авдіївка Донецької області отримав поранення несумісні з життям.

Білим Янголом здійнялася до неба душа справжнього патріота країни, який вірою і правдою служив українському народові, був вірним військовій присязі і до останнього подиху захищав Україну від окупантів.

Пам’ятаймо усіх українських воїнів, які віддали життя за рідну державу. Вдячні земляки присвячують в їхню честь вірші .

Їх подвиг навіки в історії нашого народу. Вони для нас – Герої.

Якось небо нахмурило очі свої світанкові,
Зблідли в посміху літнім у Чернах кущі калинові.
Зажурилося птаство тихенько в косматому вітті,
Бо намарно чекати у гості Смоковича Віті.

Вже не Вітя, а Віктор - відважний Герой України,
Повертається в рідну домівку, спочилим, віднині.
Як то тяжко тебе, любий сину, сьогодні стрічати,
Краще б ще сто разів провести на війну, у солдати.

Щоб зустріти живим і щасливим хорошої днини,
Всім на радість, на щастя для діток своїх і дружини.
До джерел повертає життя тих, хто пив з них водицю
І тебе поховають, солдате, у рідну землицю.

Спочивай, свій незміряний шлях ти закінчив героєм,
Хай у вічності будеш завжди оповитий покоєм.
У Великому Курені в пам’ять, на довгі століття,
Називатимуть діток, чудовим ім’ям твоїм, Вітя! 

(Микола Савчук 31.07.22)