Золотий Володимир Степанович
Народився 15 березня 1998 року у місті Чернівці, в родині військових. У 2014 році закінчив загальноосвітній навчальний заклад «Навчально-виховний комплекс «Любисток» Чернівецької міської ради.
Володимир Золотий одразу вступив на танковий факультет Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У 2015 -2017 роках, у складі зведеного загону Національної академії, брав участь у військових парадах до Дня Незалежності України (місто Київ).
Після завершення навчання Володимир Золотий став командиром взводу новоствореного танкового батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Через 4 місяці, за проявлені відмінні організаційні здібності та високі особисті якості, був призначений на посаду командира роти танкового батальйону.
У 2019 році в складі частини бригади Володимир Золотий відбув у зону АТО (напрямок Донецького аеропорту, перша ротація). У 2020-му, після закінчення ротації, частини бригади були виведені в пункт постійної дислокації, що у місті Нова Каховка Херсонської області.
Коли розпочалося повномасштабне російське вторгнення, капітан Золотий Володимир Степанович, командир роти, перебував у складі свого підрозділу в зоні проведення операції об’єднаних сил. Брав участь в активних бойових діях під Краматорськом, Ізюмом, Сіверськом, Святогірськом, Лисичанськом. Підрозділ під його командуванням знищував ворожі бойові машини, оборонні пункти та об’єкти, особовий склад ворога, прикривав, підтримував вогнем та бронею підрозділи своєї бригади, а також 79-ї, 80-ї, 81-ї окремих десантно-штурмових бригад ЗСУ.
У липні 2022-го батальйон був відведений для поповнення особовим складом та бойовими машинами, проходження бойового злагодження на один з полігонів. А вже у серпні його перекинули на південний напрямок, де в складі військових з’єднань оперативного командування «Південь» проривав оборону окупантів у напрямку Херсона. Батальйон Володимира Золотого, заново укомплектований танками Т-72, перебував на вістрі атаки на населений пункт Сухий Ставок.
31 серпня 2022 року під час активних бойових зіткнень з ворогом командир роти танкового батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка, капітан Володимир Золотий загинув. Воїн отримав осколкове поранення голови несумісне з життям. Його танковий батальйон, ціною значних втрат, захопив плацдарм, куди були введені додаткові резерви оперативного командування. Це дозволило розвинути стратегічний успіх у звільненні Херсонської області.
Захисника Володимира Золотого поховали 5 вересня 2022 року на Алеї Слави Центрального кладовища у Чернівцях.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, командир 3-ї роти танкового батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка, капітан Золотий Володимир Степанович був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (указ Президента України №806/22 р.).
Присвята Героєві від матері – Марії Золотої-Віксіч, старшого солдата, зв’язківця підрозділу ВПС ЗСУ:
«Наш прапор – чорний… Кольору мазуту…
На ньому не помітні сльози й кров…
Ковтками спраглими п’ємо свою спокуту,
За свою некорисливу любов…
Не зрадять траки! Ті, що грізна сила!
Де під бронею зболені серця…
І душ солдатських, обгорілі крила
В долонях змученого, сивого Творця…
Нам не потрібні Ваші жаль та туга,
Нема за що прощення нам просить…
Підбитий танк… ось де та справжня скрута!
Де людськості і мужніх вчинків мить…
Не треба розуміння й нагороди,
Не задля цього бій свій ведемо…
Ми, віддані сини свого народу,
Над нами віє чорне знамено…
Наш прапор – чорний… Кольору мазуту…
На ньому не помітні сльози й кров…
Ковтками спраглими п’ємо свою спокуту,
За свою некорисливу любов…»
Присвята Володимирові Золотому від Олега Віксіча, вітчима захисника:
«Коли за нами прийде Бог, ми потиснемо йому руку!»
З прапора танкового батальйону 57 ОМБр імені
кошового отамана Костя Гордієнка
Я вірю, що Господь твою потиснув руку,
Не згордував тобою мудрий Бог…
Що він казав тобі? Про що уважно слухав,
Стоявши поруч… близько… лиш за крок…
Від нього не сховати біль та розпач,
Мозолів на руках та у душі…
І тих думок, що і в юрбі, і врозтіч…
Розгублених… і ніби-то чужих…
Тобі і так немає, що ховати…
Солдат насуплений… В душі іще дитя…
Пів року… Навіть більше… З автоматом…
Бої… Оточення… Ну що це за життя?
Не встигло серце сумнівом напитись…
Душа на клапті не розірвалась…
Тобі б ще хлопчику і жити, і любити…
А не просити в небесах за грішних нас…
Я чую в небі журавлину муку…
Життя дало нам ще один урок…
Я вірю, що Господь твою потиснув руку,
Не згордував тобою мудрий Бог…»
Герої
