Лазар Павло Миколайович

Дата народження:

25.05.1989

Дата загибелі:

25.10.2022 (33 роки)

Місце народження:

Україна, Одеська область, Білгород-Дністровський район, Салгани

Місце проживання:

Україна, Волинська область, Луцький район, Горохів

Місце загибелі:

Україна, Донецька область, Донецький район, Веселе

Військова служба:

115-та окрема механізована бригада.

Позивний:

Смаколик

Нагороди, відзнаки:

Нагрудний знако «За зразкову службу ІІ ступеня».

Лазар Павло Миколайович народився 25 травня 1989 року в селі Салгани Білгород-Дністровського району Одеської області. Батьки – Людмила і Микола Лазарі. У сім'ї було троє синів Сергій, Павло, Степан.

«У дитинстві Павло був енергійною і непосидючою дитиною», – пригадує мама героя. Навчаючись, проявляв інтерес до хімії і займався боротьбою, 2003 року закінчив Білгород-Дністровську школу № 4.

У 2004 році сім'я змінює місце проживання і переїжджає на Волинь у місто Горохів. Цього ж року Павло вступає до Горохівського коледжу Львівського державного аграрного університету. Будучи студентом, брав активну участь у житті коледжу, відрізнявся своєю життєрадісністю, веселим характером.

У грудні 2008 року за власним бажанням пішов на військову службу. За рік отримав звання старшого стрілка і був нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу ІІ ступеня».

З дружиною Ольгою познайомився 2010 року, через рік одружилися. «Павло любив малювати і грати на гітарі, це дуже мені подобалося. Бачив завжди в цьому житті позитив. Посмішка ніколи не сходила з обличчя. Ніколи не зупинявся на досягнутому» , – ділиться спогадами дружина.

29 жовтня 2012 року у подружжя народилася донечка Анастасія. Павло став хорошим батьком, а донька успадкувала від нього доброту, чесність, щедрість, відповідальність, як і її тато, має багато друзів.

2018 року Павло виїжджає за кордон, до Польщі, планує залишитися на постійне проживання.

24 лютого – це дата, яка змінила життя і погляди Павла на майбутнє. «Олю, як я можу бути тут, як у вас там війна, мушу їхати», – телефонував дружині.

«Цей вибір лякав нас, навіював страх і щоденні переживання. Його життєва позиція стала прикладом для інших. Горджуся і поважаю вибір Павла», – розповідає дружина Ольга.

У березні 2022 року перетнув кордон з Україною, повернувся на Батьківщину для її захисту і оборони.

8 березня добровільно вступає до лав Збройних Сил України, зачислений до 115 окремої механізованої бригади. Від того часу захищав такі міста, як: Лисичанськ, Северодонецьк, Лиман, – «під час активних нападів москалів». Павло мав позивний «Смаколик», через те що він страшенно любив солодке і при ньому завжди було щось солоденьке. Отримав звання заступника командира бойової машини-навідника. Був відважним солдатом і вірним товаришем.

Воював з гідністю, був завжди опорою для своїх побратимів. Приїжджаючи на ротацію, вільний час присвячував донечці.

Бойовий побратим «Кролик» (Олександр Кріль) розповідає про відвагу, хоробрість Павла. Коли з товаришами були на бойовому завданні поблизу с. Веселе Донецької області, ворожий постріл влучив у бойову машину, отримані поранення стали причиною смерті воїна...

25 жовтня 2022 року сумна звістка прилетіла на Волинь у сім'ю Лазарів. Смерть Павла стала важкою втратою для батьків, доньки, рідних і громади.