Миронюк Віталій Іванович

Дата народження:

20.07.1973

Дата загибелі:

20.06.2022 (48 років)

Місце народження:

Україна, Волинська область, Ковельський район, Стара Вижівка

Місце загибелі:

Україна, Донецька область, Волноваський район, Новомайорське

Місце поховання:

Україна, Волинська область, Ковельський район, Заліси

Військова служба:

68 окрема єгерська бригада

Герой без відзнак – Миронюк Віталій

Ми також мусимо героїв пам’ятати,
Бо то рубець на тілі нашої землі,
Бо наші воїни пішли нас захищати,
Та найцінніше віддали – життя свої.

Мільйони біженців, мародерство, депортації, тортури та інші дикунства окупантів - трагічні символи нинішньої російсько-української війни. Щодня ідуть звістки в кожний куточок України і, зокрема, Волині про загиблих воїнів, про тих, хто віддав найдорожче – своє життя за нас, щоб ми мали змогу навчатися, мріяти, планувати, жити. Багато захисників мають значні нагороди – «Хрест бойових заслуг», медаль «Захиснику України», орден «Герой України»… Проте є серед них і ті, хто не має орденів і нагород, але про яких ми повинні пам’ятати, бо вони - ГЕРОЇ БЕЗ ВІДЗНАК, що хоробро давали відсіч ворогові. Одним із таких воїнів, чия історія потребує уваги і оцінки, є Миронюк Віталій Іванович.

Народився майбутній захисник 20 липня 1973 року у м. Стара Вижва, але згодом сім’я переїхала у с.Заліси. Батьки, Іван Архипович і Василина Григорівна, були педагогами в тамтешній сільській школі, виховували дітей (Віталій був середній) в любові, доброті, повазі один до одного. Віталій вирізнявся особливою добротою. Після закінчення 9 класів, постував у педучилище, але не пройшов. Вступив до Рівненського водного училища, провчився 1 курс і залишив навчання, бо «… не моє це, не подобається мені там!».

У 1992 році Віталій був призваний до лав армій і прослужив 2 роки у м. Київ (де саме проходив службу, батьки не пам’ятають). Одружився 1994 році. Через три роки народився син-первісток Роман, а потім Михайло (дитина з важкою інвалідністю).

З перших днів повномасштабного вторгнення говорив рідним, що піде захищати Україну. Останні слова батькам і дружині: «Якщо не піду я, то не піде другий, третій, не піде ніхто. І завтра вони прийдуть сюди (тобто в село)!!». І 6 березня 2022 року пішов добровольцем. На додатковому навчанні не перебував, лише декілька днів побув у м. Рівне, а далі Донецьк, Волноваха. Віталій захищав Україну в складі 68 окремої єгерської бригади.

Солдат загинув 20 червня в районі населеного пункту Новомайорське Донецької області під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини внаслідок мінометного обстрілу [1].

Поховали В. Миронюка 29 вересня 2022 року у с. Заліси. Він так і залишився без нагород і відзнак, але в наших душах і серцях Віталій – ГЕРОЙ, що віддав своє життя за правду, за народ, за Батьківщину.