Токар Сергій Васильович

В пам’яті волинян Герой Сергій Токар

Майбутній захисник України Токар Сергій Васильович народився 24 листопада 1984 року у селі Залізниця, тоді ще Любешівського району Волинської області. Закінчив дев’ять класів у Лобненській школі і здобув повну середню освіту в школі села Залізниця. Після закінчення школи відслужив строкову службу у внутрішніх військах України у місті Суми. Повернувся в рідне село.

Працював на різних роботах: на будівництвах, на пилорамах, працював охоронцем в Києві. Дуже любив своє село, любив садити дерева, збирати гриби і ягоди у лісі. Саме це допомогло йому у нелегкій  справі розвідником, коли треба пройти десятки кілометрів не заблукавши і не виснажившись.

Коли, 24 лютого 2022 року, розпочалась повномасштабна війна росії проти України, почалась мобілізація. Сергія призвали до лав ЗСУ 11 березня 2022 року. Спочатку їх привезли на Яворівський полігон Львівської  області. На другу ж ніч був масований ракетний обстріл по казармах. Тоді, на жаль, загинуло багато призовників і багатьох було поранено. Сергій встиг схопити свої речі, дякувати Богу з їхньої казарми ніхто не загинув. Ще декілька днів хлопці жили в лісі в палатках.

Наступним пунктом призначення була Одеська область. 16 березня вони прибули в смт Сарата, де проходили навчання і виходили на бойові чергування для спостереженням за Чорним морем, для виявлення ворожих суден. По закінченню навчання їх перевели у Новий Буг Миколаївської області. Там хлопці ходили в розвідку, шукаючи позиції ворога і передавали координати артилерії. Основним їхнім напрямком було село Білогірка Херсонської області. На той час це була територія, яку контролювали російські загарбники. Вони переходили річку Інгулець і заходили в тил до ворога на 10-15 км.

Виходи хлопців були дуже тривалі. Найдовше їх не було 9 днів, всі почали хвилюватися, адже зв’язку не було. Окрім розвіданих позицій ворога вони ще натрапили на ворожий комплекс РЕБ. Декілька днів пролежавши в засідці, вони дочекались моменту і знищили його. Того дня їм вдалося відступити без втрат. Іншого разу знайшли розбитий танк із тілами трьох наших загиблих солдат. На наступний день вони повернулися за ними. На наступний день вони повернулися за ними. Потрібно було ще декілька кілометрів винести їх у безпечну зону, де тіла змогла забрати машина.  За зовнішніми ознаками, тіла пролежали на місці бою декілька тижнів.

Часто їх обстрілювали. Багато побратимів загинуло і багатьох було поранено. Довелось пережити і артилерійські обстріли, і мінометні, і фосфатні, і ходити замінованим полем, коли командири не могли повірити, що там можна пройти неушкодженим.

На жаль вихід 12 липня 2022 року був роковим. Розвідники проводили піхоту, придивлялись місця для нових позицій.

Під час повернення назад їх помітили і обстріляли. Загинув командир піхоти Кожухар Сергій Іванович, два розвідники були  поранені. У Сергій отримав тяжкі поранення ноги. Він не міг ні йти, ні повзти, а ще стрімко втрачав кров, через розірвані судини на нозі. Після закінчення обстрілу, побратими вернулись за ним, але,  на жаль, вже було пізно, Сергій загинув не дочекавшись допомоги.

о 12:30 розвідник першого розвідувального відділення розвідувального взводу військової частини А4210, 35 бригади морської піхоти матрос Токар  Сергій Васильович під час виконання бойового у складі підрозділів сил наступу Збройних сил України в районі населеного пункту Білогірка Бериславського району  Херсонської області в бою з військами російської федерації під час артилерійського  обстрілу внаслідок отриманих вогнепальних осколкових поранень загинув.

Сергію було лише 37 років.

Поховали Токаря Сергія Васильовича в рідному  селі Лобна

Пам’яті Сергія Токара

Дорога додому, омріяний шлях,
Знайома стежина гуляє в полях.
Як часто ми мріємо шлях цей пройти,
Дитинство своє в рідній хаті знайти.

Сергію, Сергію… Остання та путь,
З якої тобі вже ніяк не звернуть.
Он стежка знайома у полі одна.
Село ген за лісом. То рідна Лобна.

Батьки, рідні сестри у чорних хустках,
Тебе побратими несуть на руках.
Вітає тут яблуня плодом тебе,
Отут пам’ятаєш маленьким себе?

Як з батьком цю яблуню ти посадив,
А нині  рік щедрий на диво вродив.
Не прийдеться плід коштувати тобі,
Схилилося віття над гробом в журбі.

Останній  цілунок  від мами й сестер
І батько з очей гіркі сльози утер.
Прощай рідна хато, до храму пора.
О скільки в цій  хаті впізнав ти добра.

Із праху  прийшли ми й повернемось в прах,
Шкода, що короткий твій видався шлях.
На фото юнак  ще й ладний такий,
Таким і залишиться Токар Сергій.

Немає   Сергія, лиш пам'ять жива,
При згадці про нього лиш добрі слова.

Микола  Савчук 18.07.2022 р.

Війна  героями нам ниви засіває,
У книгу пам’яті  карбує імена.
Уся країна гімни слави їм співає,
Героям слава, але проклята війна.

Небесне воїнство, що вічно буде жити,
Сергія Токаря запрошує у стрій.
Нам залишається за  ними лиш тужити,
Вони ж, герої, вже знайшли притулок свій.

Лобна - село, героїзоване віками,
Своєї слави додає селу Сергій.
Звитяжну, видобуту власними руками,
Ціни  нема цій славі надто дорогій.

Небесне царство і земний уклін Сергію,
Подяка матері і батькові уклін,
Ваш син поклав життя за українську мрію,
Тепер для України він найкращий син.

Микола   Савчук 16.07.2022 р.